Ви є тут

Стан трансмембранного транспорту Na+, K+, Ca2+ в еритроцитах крові хворих на хронічний гепатит В та шляхи його корекції.

Автор: 
Федоренко Тетяна Василівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U000302
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Характеристика обстежених хворих
Робота виконана на кафедрі інфекційних хвороб з курсом епідеміології Одеського
державного медичного університету.
Під нашим спостереженням знаходилось 160 хворих на хронічнй гепатит В помірної
активності, які пройшли стаціонарне лікування в гепатитних відділеннях Одеської
міської клінічної інфекційної лікарні з 2000 по 2002 рік. Відповідно до віку
всіх хворих було розподілено на такі групи: 1) 20-39; 2) 40-49; 3) 50-59; 4) 60
років і старіші. Крім цього, кожна вікова група розподілялась також за статтю,
кожній віковій і статевій групі відповідала група здорових донорів n=10 у
кількості 80 чоловік, які зверталися в гепатологічний центр Одеської міської
клінічної інфекційної лікарні з приводу вакцинації проти гепатиту В. Протягом
року до моменту обстеження в цих осіб не було гострих запальних та інфекційних
захворювань, і вони не знаходились на диспансерному обліку з приводу будь –
яких соматичних захворювань. Кров на дослідження брали до початку вакцинації
після комплексного обстеження, яке констатувало що людина практично здорова.
Розподіл обстежених хворих та практично здорових осіб за статтю і віком в обох
групах вірогідно не відрізнявся.
Проведений статистичний аналіз показав досить суттєві відмінності між середніми
значеннями за основними досліджуваними параметрами у різних вікових і статевих
групах як здорових донорів, так і хворих на хронічний гепатит В. Обстеженю
підлягали хворі віднесені до класифікаційної групи хронічного гепатиту В з
помірним ступенем активності інфекційного процесу. Діагноз хронічного гепатиту
В встановлювали на підставі епідеміологічних, клінічних, загальноприйнятих
біохімічних показників і підтверджували виявленням в крові хворих HВsAg, а
також інших сироваткових маркерів HBeAg, aHBe, aHBc класу IgM та IgG методом
ІФА, а також якісне і напівкількісне визначення DNA-HBV в полімеразній
ланцюговій реакції (ПЛР), за допомогою яких диференціюються фази розвитку
віруса (реплікації та інтеграції). У всіх хворих спостерігалась тривала
HBs-антигенемія поряд з цим виявлялись HBeAg та aHBe. При ХГВ в фазі
загострення одночасно з іншими ознаками хронізації виявлявся маркер aHBc IgM як
маркер активності процесу. Для спостереження намагались вибирати в першу чергу
хворих без супутніх захворювань, а також осіб, у яких супутні захворювання
клінічно себе не проявили.
Основоположною у формулюванні діагнозу стала нова класифікація хронічного
гепатиту, розроблена Міжнародною робочою групою експертів і підтримана на
Всесвітньому конгресі гастроентерологів в Лос-Анжелесі (1994). Класифікаційною
оцінкою активності процесу і стадії захворювання була поєднана характеристика
(аналіз) біохімічних показників цитолізу, холестазу, фіброзу, сероконверсії
маркерограмми, наявність або відсутність в крові хворих DNA-HBV визначувані
методом ПЛР, неінвазивний моніторинг УЗД діагнос- тики з морфологічними
критеріями ехоструктури печінки.
У всіх хворих водночас з ретельними клінічними дослідженнями загальновизнаними
біохімічними методами у динаміці досліджували вміст загального білірубіну крові
і його фракції, активність аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази
(АЛТ), загальний білок і білкові фракції, тимолову пробу, активність
екскретороних ферментів-лужної фосфатази (ЛФ), г-глутамілтранспептидази (г-ГТ)
та співставлення отриманих результатів з опосередкованими морфологічними
ознаками фібротичних змін паренхіми печінки хворих ультразвуковим методом з
використанням апарату “Proxima LCM 2100”. Вказані показники досліджень в хворих
на хронічний гепатит В помірного ступеню активності, мали характерні
особливості для кожної вікової та статевої групи осіб, які знаходились на
лікуванні.
Стандартна (загальноприйнята) для хронічних вірусних гепатитів терапія включала
ліжковий режим, дієтичне харчування, сучасні засоби етіотропної та
патогенетичної терапії. В якості препаратів противірусної дії використовували
інтерферони, що призначались тільки в реплікативну фазу вірусної інфекції,
провідним маркером якої служило виявлення в крові нуклеїнових кислот вірусів. У
відсутності реплікації патогенетично обгрунтованим було використання
препаратів, поліпшуючих обмін печінкових клітин-загаль- новідомі препарати
мембраноностабілізуючої дії. Як контроль ефективності лікування використовували
загальноприйняті показники, що характеризують клінічний статус хворого (повноту
видужання), а також враховували динаміку основних біохімічних показників,
серологічний профіль сироваткових маркерів та динамічне ультразвукове
дослідження органів черевної порожнини. Одержані дані порівнювали з
аналогічними даними у хворих на ХГВ, до базисної терапії яких додавали
лікарський засіб гепатопротекторної дії гепа - мерц та біологічно активну
харчову добавку розторопшу плямисту. Гепа-мерц (Меrz+Cо (Німеччина),
реєстраційне посвідчення №3219 від 03.06.1998р.) хво- рим призначали на початку
лікування внутрішньовенно краплинно в дозі 10 г на добу, який розчиняли в 200
мл фізіологічного розчину, на протязі 7-9 діб, потім - перорально 9 г на добу в
3 прийоми за 30 хвилин до приймання їжі на протязі 14 –17діб, а ліофілізований
екстракт розторопші плямистої (гігієничний висновок №1936 від 04.06.1999р.)
призначали в добовій дозі 14,7 МЕ/кг триразово під час приймання їжі.
Спеціальні і загальні лабораторні дослідження в хворих, за якими спостерігали,
проводилися триразово: під час надходження до стаціонару, через 10-12 днів від
початку лікування і перед випискою (20-22 день).
Проведені клінічні спостереження дозволяють виявити певні закономір- н