РОЗДІЛ 2
ГАЛУЗЕВІ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ВИРОБНИЧІ ФУНКЦІЇ МАКСИМАЛЬНОГО ВИПУСКУ
2.1. Виробничі функції як моделі раціонального продуктового виробництва
Функціонування будь-якої виробничої одиниці, як правило, є цілеспрямованим процесом, який можна представити як систему з певним входом і виходом, що перетворює вхідні матеріали в кінцевий продукт діяльності. В такій ситуації стан виробничої системи визначається сукупністю умов і засобів, що забезпечують її існування. Для процесу виробництва продукції - головного процесу економічної системи - входом слугують поставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, обладнання, трудових і фінансових ресурсів, вихід визначається виробленою продукцією, а стан - накопиченими запасами засобів виробництва і трудових ресурсів. Один із основних методологічних принципів системного аналізу економічної діяльності полягає в можливості адекватного визначення входу, виходу і стану кожного з досліджуваних процесів і визначенні схеми їх взаємодії. Реальний існуючий спосіб виробництва визначається, з одного боку, прагненням до оптимального використання задіяних технологій, з іншого - обмеженими можливостями забезпечення виробничими факторами. Обмеження останнього роду пов'язані з сформованими тенденціями в розвитку виробництва, розмірами виробничих потужностей, кваліфікаційним складом виробників, а також з суто економічними обмеженнями таких показників, як термін окупності капіталовкладень, матеріалоємність продукції і т.п. По суті обмеження певного способу виробництва викликані двома основними причинами:
1. неможливістю за короткий строк змінити склад і структуру виробничих ресурсів;
2. умовами, що накладені зовнішнім середовищем.
Очевидно все більш важливу роль відіграють організаційно-економічні аспекти, які накладають обмеження на можливості реалізації оптимального способу виробництва. Отже, якщо відомі кількість і склад виробничих факторів, технологічних способів і організаційно-економічні обмеження, то на підставі цих даних можна визначити об'єм і структуру випуску. В сукупності з організаційно-економічними обмеженнями зовнішнього порядку створена структура виробництва задає відображення, яке визначене на множині всеможливих комбінацій ресурсів і ставить у відповідність кожному такому набору випуск продукції, виготовленої з їх використанням на основі даного способу. Модель такої залежності прийнято називати виробничою функцією, що дає як кількісну, так і якісну оцінку виробничого процесу, причому як на мікро-, так і на макрорівні. Проблема побудови виробничої функції була і залишається однією з центральних проблем економіко-математичного моделювання [106, 107, 108, 109, 110, 58, 111, 112, 113, 114].
Використовуються два основних підходи до моделювання виробничих функцій: оптимізаційний (структурний) та статистичний (економетричний). Ці підходи відповідають двом типам моделей економічних об'єктів - структурним та функціональним. Зміст оптимізаційного підходу полягає в тому, що виробнича функція є функцією значень деякої оптимізаційної задачі, тобто функцією, що відображає раціональний (оптимальний) спосіб ведення господарства. Статистичний підхід ґрунтується на обробці спостережень над різними співвідношеннями витрат ресурсів та випусків продукції за допомогою математичного апарату регресійного та кореляційного аналізу. Побудова виробничої функції тут є проблемою ідентифікації невідомих параметрів вибраної аналітичної залежності. Використання статистичного підходу найбільш доцільне при моделюванні таких виробничих процесів, для яких:
1. апріорі властивості є зовсім невідомими та непередбачуваними;
2. є можливість проведення (та повторення) економічних експериментів;
3. наявна статистична інформація може бути отримана в достатньо великому обсязі і є прийнятною з огляду її обробки методами математичної статистики.
Навіть у тих випадках, коли може бути використаний статистичний підхід, він має один суттєвий недолік: оскільки числові дані беруться із спостереження реального об'єкта, то існуюче традиційне, як правило, неоптимальне використання ресурсів закладається у математичну модель виробничої функції. Тому елемент оптимальності відсутній в такій моделі, що насправді суперечить тому, що виробнича функція відображає граничні (тобто максимальні) можливості виробництва (особливо, коли йдеться про макровиробничий процес). Крім того, оскільки статистична інформація має ретроспективний характер, то, як правило, проблематичним є застосування подібних виробничих функцій у прогнозних розрахунках.
Надалі мова йтиме лише про оптимізаційний підхід [115] до моделювання виробничих функцій, коли під виробничими функціями будемо розуміти функції максимального випуску.
Якщо - вектор-колонка ресурсів, необхідних для функціонування виробничого процесу , ( - операція транспонування), а - вектор-колонка продуктів, що випускаються за допомогою даного виробничого процесу ( - невід'ємний ортант векторного простору ), то в найбільш загальному вигляді [108] залежність між витратами ресурсів та випуском продукції можна задати у вигляді деякого багатозначного відображення , яке ставить у відповідність довільному вектору ресурсів деяку підмножину продуктів . Багатозначне технологічне відображення у даному випадку моделює залежність всіх можливих варіантів вектора випуску від визначеного вектора ресурсів . Визначення виробничої функції відрізняється від визначення технологічного відображення вимогами однозначності та ефективності. Інакше кажучи, якщо - деякий виробничий процес, то виробничою функцією будемо називати таке однозначне відображення:
що моделює найбільш ефективний випуск продукції при функціонуванні процесу .
Визначена у такий спосіб виробнича функція є векторною і відповідає багатопродуктовому виробництву, результатом якого є скінчена кількість видів продукції.
Максимізація продуктового виробництва до недавнього часу залишалася основним економічним показником, на який зорієнтовані більшість методів побудови та досліджень вир
- Київ+380960830922