РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ПОБУДОВИ КОРЕНЕВИХ ЦІН НА ПРОДУКЦІЮ ЛІСОВИРОЩУВАННЯ
2.1. Плата за спеціальне використання лісових ресурсів як економічний інструмент лісової політики
Плата за спеціальне використання лісових ресурсів розглядається нами як один із важливих інструментів лісової політики, за допомогою якого можна ефективно впливати на національну лісову політику щодо сталого розвитку лісового господарства. В роботах проф. Синякевича І.М. цей інструмент лісової політики, крім того, розглядається як інструмент екологічної політики, який характеризується різносторонніми типологічними ознаками. Зокрема, за типологічними ознаками лісові такси є таким інструментом екологічної політики (а відповідно і лісової політики): економічним; ціноутворюючим; обов'язковим; безальтернативним; спеціальним; поширеним; довготерміновим [139].
Характеристика платежів за спеціальне використання лісових ресурсів за типологічними ознаками пов'язана з типологічними групами інструментів екополітики. Поділ інструментів екополітики на типологічні групи здійснюється за такими класифікаційними ознаками: способом впливу на поведінку суб'єктів екополітики; основними функціями, що виконують інструменти екополітики; особливостями застосування інструментів екополітики; значенням окремих інструментів для досягнення мети екополітики; походження інструментів екополітики; повнотою апробації інструментів екополітики; тривалістю функціонування інструментів екополітики [134].
За способом впливу на поведінку суб'єктів екополітики інструменти екополітики поділяють на такі типологічні групи: правові, економічні, адміністративні, соціально-психологічні. За основними функціями, що покладаються на інструменти екополітики, виділяють такі типологічні групи: стимулюючі, фіскальні, контрольні, фінансово-інвестиційні, ринкоутворюючі, які закріплюють майнові права, ціноутворюючі, інформаційні, переконання, економічного покарання, інтерналізуючі, розпорядчі.
За особливостями застосування виділяють обов'язкові і добровільні групи інструментів екополітики. За значенням окремих інструментів для досягнення мети екополітики виділяють такі групи: безальтернативні, пріоритетні, другорядні. За походженням інструментів екополітики виділяють спеціальні і трансформовані.
За повнотою апробації виділяють такі групи інструментів екополітики: поширені, рідко вживані, не апробовані. А за тривалістю функціонування - довготермінові і короткотермінові [134].
Типологічна характеристика платежів за спеціальне використання лісових ресурсів дозволяє глибше зрозуміти місце цього інструменту в національній лісовій політиці України. Вона дозволяє внести істотні корективи щодо застосування цього інструменту в національних і регіональних лісових політиках.
За чинним законодавством України передбачається загальне і спеціальне використання природних ресурсів (включаючи лісові) [44]. Плата за спеціальне використання природних ресурсів розглядається як інструмент податкової системи України, за допомогою якого справляються кошти в державний та місцевий бюджети. Таке застосування платежів за використання лісових ресурсів, на думку багаточисельних науковців, стало стримуючим чинником реформування лісового господарства [134, 137, 140, 142]. Зокрема, проф. Синякевич І.М. справедливо стверджує: "Лісові такси в Україні використовуються як інструмент податкової системи, лісової фіскальної політики. Ця хибна позиція має сумні наслідки для подальшого розвитку лісового господарства, оскільки стримує його реформування на засадах, притаманних ринковим економічним системам. Оскільки лісові такси в Україні виконують, головним чином фіскальну функцію, до цього часу не здійснюється продаж лісу на корені на лісових аукціонах, незважаючи на те, що така процедура передбачена Лісовим кодексом України [140, c. 80].
Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів як інструмент лісової політики варто розглядати в системі ціноутворення. Такий підхід спостерігається в багатьох наукових роботах [37, 74, 82, 134, 137, 140, 142]. Ми притримуємось думки, що лісові ресурси (деревина, кора, листя, хвоя, гриби, ягоди, лікарські рослини, тваринний світ, рекреаційні, захисні, охоронні та інші корисні властивості лісу) є продукцією лісовирощування [137]. В умовах ринкової економіки власники лісу продають цю продукцію на ринках. Відповідно за цю продукцію не правомірно справляти платежі, як це передбачено чинним законодавством України [44, 71]. Між іншим подібна точка зору зафіксована в німецькому лісовому законодавстві, в якому продукція лісовирощування розглядається як продукція лісового господарства [134, 179]. Такий підхід щодо продукції лісовирощування викладений в проекті Лісового кодексу України, що підготовлений працівниками кафедри економіки і менеджменту лісових підприємств Українського державного лісотехнічного університету (в підготовці проекту цього закону брав участь автор цієї дисертації). Цей документ характеризує додаток Е до дисертаційної роботи. Він опублікований у всеукраїнській галузевій газеті "Деревообробник" [124].
У проекті Лісового кодексу України, підготовленому з нашою участю, взято нове тлумачення продукції лісовирощування, лісогосподарського виробництва і лісозаготівлі, які в цілому складають продукцію лісового господарства. У проекті цього закону платежі за лісові ресурси (в тому числі лісові такси) розглядаються в системі цін, за якими власники лісу будуть продавати продукцію лісовирощування.
У проекті Лісового кодексу України закладені правові основи реформування лісового господарства України на засадах ринкової економіки. Цей документ розглядається нами як такий, що послужить теоретичною і законодавчою основою для удосконалення лісових такс (в тому числі на деревину, що продається в лісі на корені). В ньому закладений досвід лісової політики таких країн як США, Канада, Швеція, Швейцарія, Німеччина, Польща, Росія та інших. Разом з тим проект Лісового кодексу України враховує національні особливості і традиції лісокорис