Ви є тут

Організаційно-економічний механізм забезпечення соціальної стабільності в регіоні

Автор: 
Валіков Володимир Павлович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U001013
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2.
МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ АНАЛІЗУ
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РІВНЯ В РЕГІОНІ
2.1. Геоекономічне визначення інвестиційного клімату регіону як показник
можливості іноземного інвестування
У дослідженні проблем зайнятості населення важлива роль належить теоретичному
усвідомленню вихідних категорій і понять, які для економічної науки у певному
значенні стали традиційними. Визначальну роль відіграють поняття:
– соціально-економічне середовище, під яким розуміють сукупність
соціально-економічних процесів, що відбуваються у визначеному часі і просторі;
– соціальна сфера, під якою розуміють сукупність елементів: індивід (суб’єкт)
ініціативної економічної діяльності; соціально-економічна формація; природні
процеси, що відбуваються в обмеженому просторі, імовірність наслідків яких
доводиться визначати за допомогою щільності діючих суб’єктів і розміру
природного потенціалу.
До числа таких категорій відносяться також трудові ресурси, тобто певна частина
населення в працездатному віці, що свідчить про розвиток кількісного підходу до
поняття трудові ресурси, тобто розгляді їх як сукупності індивідів з
урахуванням демографічних ознак (стать, вік).
Трудові ресурси – самостійна економічна категорія. У той же час це і вихідні
демографічні, економічні, соціологічні і статистичні категорії відповідних
наукових дисциплін, тому що трудові ресурси – це частина населення країни, що
володіє необхідним розвитком, здоров’ям, культурою, здібностями, кваліфікацією,
професійними знаннями для роботи у сфері суспільно-корисної діяльності,
знаходиться у робочому віці, а частково і за його межами (працюючі підлітки і
пенсіонери).
Вивчення ефективного використання трудових ресурсів здійснюється на трьох
рівнях: макрорівень (країна); мезорівень (регіон); мікрорівень (населений
пункт). Найбільш докладно вивчений макрорівень. Найменш вивчені процеси
зайнятості на мезо- та мікрорівні.
За місцем у суспільному розподілі праці і функціональним значенням населені
пункти поділяються на міські і сільські. Життєдіяльність населення в містах
пов’язана з функціонуванням промислових підприємств, об’єктів будівництва,
транспортної і соціальної інфраструктури тощо, а в сільських поселеннях – з
використанням землі, розвитком і розміщенням сільськогосподарського
виробництва. Відповідно до цього населення, що є природною основою формування
трудових ресурсів, залежно від місця проживання поділяється на міське і
сільське.
Дніпропетровська область відноситься до ключових областей по забезпеченню
ефективної зайнятості в країні (її трудові ресурси її становлять 8% загальної
кількості). Близько 75% населення області проживає в містах, 9% – в СМТ, решта
(майже 16%) – в селах. Відмінною рисою є наявність декількох великих
технополісів: Дніпропетровськ – 1094 тис. чол., Кривий Ріг – 697 тис.,
Дніпродзержинськ – 267 тис., Нікополь – 148 тис. і Павлоград – 125 тис., що
становить 63,4% населення області. Ці технополіси характеризуються, з одного
боку, високою концентрацією промислових об’єктів, розвитком соціальної
інфраструктури, транспортної мережі, виробничих і соціальних комунікацій, що
робить їх привабливими для міграційних потоків. Разом з тим їм властиві
інтенсивний антропогенний тиск на навколишнє середовище, деградація
демовідтворювальних процесів, погіршення якості трудового потенціалу.
В Україні в містах сконцентровано 68,04% усього населення. Це обумовлено не
стільки більш комфортними умовами проживання, скільки розвитком (внаслідок
індустріалізації) агломеративных форм розселення, що мають кращі умови для
реалізації більшості напрямків людської діяльності і поліпшення екологічного
стану. Тому великі міста ефективні з погляду економіки, форм функціонування
виробничої діяльності. Елементи вигоди поки що є визначальними в перевагах і
формуванні способу життя населення. Тому урбанізованими видами розселення
охоплено 33,5 млн. чол.
Міське населення розміщене досить нерівномірно. Його переважна більшість
припадає на високоурбанізований Донецько-Придніпровський регіон. У Донецькій,
Луганській, Дніпропетровській, Харківській, Запорізькій областях міське
населення становить, відповідно, 90,2%, 86,4%, 83,6%, 78,8% і 76,5%. У цих
п’яти великих мезоагломераціях проживає 41% населення України. Особливо велика
зосередженість населення у Дніпропетровській (3,7 млн. чол.), Донецькій (4,9) і
Запорізькій областях (1,98 млн. чол.), де проживає 1/3 усіх городян країни.
Найбільше міських поселень у Донецькій (51 місто), Луганській (37), Київській
(25), Дніпропетровській (21), Одеській і Харківській (відповідно 19 і 17)
областях.
Оскільки найвища питома вага міського населення спостерігається в
індустріальних регіонах Донбасу і Придніпров’я – 76–90%, то проблеми
функціонування ринку праці доцільно вивчати на прикладах високоурбанізованих
областей і великих технополісів (наприклад, Дніпропетровської області і м.
Дніпропетровська). У Дніпропетровській області близько 80% населення в
працездатному віці припадає на міста. У трудових ресурсах області 87,89%
становлять трудові ресурси міст.
Міста характеризуються багатофункціональною структурою господарства. Великі
міста характеризуються наявністю широкого спектра провідних виробничих і навіть
народногосподарських функцій. У них зосереджені величезні виробничі потужності,
вони здійснюють адміністративно-управлінську діяльність і мають
організаційно-господарський і культурний вплив на прилеглі території. Завдяки
цьому в селі формується спосіб життя, орієнтований на норми і цінності міської
культури (передача загальнокультурної,