РОЗДІЛ 2
ДЖЕРЕЛА ТА ФОРМИ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ
2.1. Бюджет в системі фінансового забезпечення розвитку
малого підприємництва
Активність держави у напрямі фінансового забезпечення розвитку малого підприємництва, визначається особливостями стану економіки країни на кожному конкретному етапі соціально-економічного розвитку. В перехідний період реальні передумови для найбільш максимальної такої активності зумовлені інтенсифікацією приватизаційних процесів, формуванням на цій основі розгалуженого підприємницького сектора, проте фінансова основа суб'єктів якого, передусім новостворюваних, залишається на надзвичайно низькому рівні. Загальна властива перехідному періоду риса - звуженість споживчого ринку - виступає визначальним чинником, що забезпечує можливості суб'єктів малого підприємництва диверсифікувати свою діяльність в різних сегментах ринку, що, у свою чергу, впливає на їх внутрішні можливості щодо як забезпечення оборотними ресурсами, так і вирішення власних завдань інвестиційного характеру. Таким чином, окреслюються наступні основні напрями державної підтримки малого підприємництва: фінансова підтримка на стартовому етапі; підтримка з метою забезпечення оборотними засобами на достатньому для розширеного відтворення рівні; фінансове забезпечення інвестиційних рішень. При цьому участь держави в реалізації цих напрямів слід розглядати як безпосередню, через виділення конкретних фінансових ресурсів під ті чи інші проекти, так і опосередковану - через створення сприятливих законодавчих умов для стимулювання фінансової підтримки малого підприємництва, недержавними різноманітними інститутами. Реалізуючі ці напрями, держава займає свою певну нішу серед загального контингенту суб'єктів, які здійснюють в тій чи іншій мірі підтримку малого підприємництва, вирішуючи основне завдання - забезпечити формування та зростання потенціалу малих підприємств шляхом створення для них сприятливих організаційно-правових та фінансово-економічних умов з метою забезпечення їх високого конкурентного статусу в ринковому середовищі.
Світова практика підтверджує високу ефективність органічного поєднання різноманітних форм державної та недержавної підтримки малого підприємництва, що забезпечує високий рівень диверсифікації фінансових ресурсів, дозволяє уникати виникнення можливих розривів у фінансових потоках, що спрямовуються в межах проектів підтримки, тим самим забезпечуючи достатній рівень стабільності фінансів суб'єктів даного сектору економіки. З урахуванням тієї істотної ролі, яку відіграє мале підприємництво в ринкових економіках, практично в усіх розвинутих країнах створена та функціонує широка мережа державних і недержавних установ та організацій, які здійснюють підтримку та фінансування малих підприємств. На регіональному рівні мале підприємництво підтримується місцевими органами влади, адміністраціями префектур та великих міст, торгово-промисловими палатами тощо. Таким чином, формується цілісна розгалужена багаторівнева система підтримки малих підприємств з чіткою диференціацією суб'єктів, цільовою спрямованістю, формами та методами.
Сьогодні в економічній літературі виділяють два основних підходи щодо формування державної політики підтримки малого підприємництва: макроекономічний - відповідно до якого держава повинна зосередитися на створенні умов для бізнесу взагалі, для будь-яких підприємств, незалежно від їхнього розміру; протекціоністський - базується на розробці і реалізації цільових програм підтримки малого підприємництва.
Перший підхід ґрунтується на тому, що суспільство, формуючи власну політику щодо підтримки малого підприємництва, повинне керуватися критерієм невиділення яких-небудь конкретних об'єктів свого впливу. Тобто, "ліберальний уряд повинен уникати будь-якої дискримінації чи будь-якої підтримки конкретних галузей чи груп підприємств" [64, с.63-64], заходи по підтримці малих підприємств повинні зводитись до створення нормальних умов для бізнесу взагалі, незважаючи на чисельність зайнятих в ньому працівників.
Відповідно ж до протекціоністського підходу, суб'єкти малого підприємництва заслуговують диференціації форм їх підтримки з боку держави. Це викликано цілою низкою обставин, найважливіші з яких наступні: по-перше, малі підприємства характеризуються загалом більш нижчим конкурентним статусом порівняно з більш крупними, передусім, внаслідок невеликих розмірів, їм значно складніше вийти на той чи інший сегмент ринку та закріпитися на ньому, залучити фінансування, в тому числі й для лобіювання інвестиційних проектів чи управлінських рішень, спрямованих на захист інтересів малого бізнесу; по-друге, як вже було зазначено, наявність перехідного періоду, якому властиві високі масштаби безробіття і саме у зменшенні якого роль малого підприємництва надзвичайно велика (вирішення проблеми безробіття в даному випадку розглядається як більш ефективний, порівняно з простими виплатами допомоги по безробіттю, інструмент політики зайнятості в межах активних програм останньої).
Необхідність державної підтримки малого підприємництва в Україні зумовлена також низкою суттєвих перешкод, з якими зустрічаються суб'єкти малого підприємництва як на етапі створення, так і функціонування. Такі перешкоди умовно можна розділити на: об'єктивні - фрагментарність та недосконалість законодавчої бази, що регулює даний сектор економіки; внутрішня суперечливість податкової системи; відсутність розгалуженої ринкової інфраструктури, обмеженість внутрішнього попиту при сильному тиску з боку іноземних товарів; дефіцит ресурсів для технічного переозброєння виробництва; хронічні неплатежі; нерозвиненість ринків збуту, сировини і матеріалів; обмеженість бізнесової інформації (про кон'юнктуру ринку, продавців, покупців, ціни); слабка фінансово-кредитна система та дорожнеча кредитних ресурсів; монополізація факторів виробництва і каналів руху тощо; суб'єктивні - брак досвіду і культури ринкових відносин, економічних та правових знань;