РОЗДІЛ 2
СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ХЛІБОПЕКАРСЬКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ НА ЛОКАЛЬНОМУ РИНКУ
2.1. Етапи становлення і розвитку локального ринку хлібопекарської продукції в Україні
Ринкове хлібопечення в Російській імперії виникло в 70-х роках XIX століття. Розширення суспільних і економічних зв'язків, утворення і розвиток внутрішнього ринку сприяли залученню до торгового обігу і печеного хліба. Зростав попит міського населення на хліб виробничої випічки, а в зв'язку з цим - приплив капіталів у хлібопекарське виробництво. З настанням XX ст. почався процес концентрації хлібопекарського виробництва, що практично здійснювався за рахунок збільшення існуючих пекарень і організації нових, більш великих виробництв. До 1917 р. шість приватних фірм, наприклад, зосередили у своїх руках більше 40% усієї випічки хліба в Москві і Петербурзі.
Поруч з незначною кількістю великих пекарень продовжувала існувати переважаюча кількість маленьких кустарних виробництв. Тільки у Москві налічувалось біля 2000 кустарних пекарень із загальною добовою потужністю у 1000 т, тобто у середньому по 0,5 т на добу. Така ситуація пояснюється тим, що розвиток капіталістичних форм у хлібопекарській промисловості йшов не стільки шляхом укрупнення підприємств, але значною мірою шляхом централізації великої кількості малих пекарень у власності одного підприємця. Цим хлібопекарська галузь відрізнялася від інших галузей харчової промисловості, наприклад цукрової чи кондитерської, які вже на межі XIX та XX століть мали досить великі потужні заводи чи фабрики. В результаті на 1917 рік в Росії існувало кілька десятків тисяч маленьких кустарних пекарень, біля 10000 трохи більших з чисельністю працюючих 10-15 чоловік, і тільки декілька більш крупних напівмеханізованих підприємств у Петербурзі, Москві, Києві, Одесі, Кронштадті [89].
У ході досліджень були одержані матеріали [49, 89, 140], що дозволили виділити і систематизувати наступні характерні риси, властиві формуванню локальних ринків хліба та хлібобулочних виробів того часу:
* прискорення процесу поділу праці і спеціалізації, обумовлене впровадженням на підприємствах спеціалізованих печей;
* удосконалення різноманітних форм організації збуту хліба: через крамниці при пекарнях, спеціальні хлібні крамниці, у порядку поставок, шляхом продажі на базарах. Практикувався також відпуск хліба в кредит і знижки при поставках;
* загальна сума податків, повинностей і відсотків на основний і оборотний капітал не перевищувала 13% від величини прибутку;
* поява міського хлібопечення, що знаходилося у веденні міських управ, причому їхнє виникнення сприяло зниженню вартості хліба;
* зародження хлібопечення споживчої кооперації - у 1912 р. свої пекарні мали 28% фабрично-заводських, 28% залізничних і 20% робочих споживчих товариств;
* переважання в хлібопеченні малих підприємств: дрібний капітал знаходив у цьому виробництві вигідне для себе застосування. Водночас мали місце певна концентрація виробництва (із 90-х років XIX ст.) і зміцнення великих хлібопекарських фірм. Найбільша фірма Д.І.Філіппова, "придворного постачальника", мала в 1905 р. 22 булочні у Москві, 10 у Петербурзі, а також у ряді великих міст (Самарі, Саратові, Києві, Одесі, Ростові-на-Дону та ін.);
* організація (починаючи із 90-х р. ХІХ ст.) промислового обліку на великих хлібопекарських підприємствах.
Таким чином, історичне становлення локальних ринків хлібопекарських підприємств має деякі спільні риси з сучасним періодом розвитку ринкових відносин.
У економічній історії період після Жовтневої революції характеризується становленням і зміцненням планової економіки з централізованим управлінням. У розвитку радянського хлібопечення можна виділити такі організаційні періоди:
1. 1917-1923 рр. - націоналізація і концентрація пекарень;
2. 1924-1930 рр. - витіснення приватного капіталу, розвиток суспільного (кооперативного) хлібопечення і впровадження техніки;
3. з 1931 р. - масове будівництво великих хлібопекарських підприємств на базі вітчизняного устаткування і розвиток хлібопекарської промисловості на основі єдиного плану розвитку народного господарства країни.
У 1920 році було видано декрет Раднаркому "Про концентрацію хлібопечення у Москві". Це стало першою спробою наладити виробничу випічку хліба та сформувати зруйнований до того часу локальний ринок хлібопродуктів. У 1924 році створено державне акціонерне товариство "Мельстрой". Стали з'являтись сучасні печі, вимішувальні машини. У березні 1925 року Уряд Радянського Союзу приймає рішення про механізацію хлібопекарської промисловості, будівництво нових хлібозаводів, створення машинобудівної бази хлібопекарської промисловості. На початок 1931 року Москва мала вже два нових механізованих хлібозаводи.
Крім звичайних хлібозаводів, у СРСР були спроектовані та побудовані унікальні хлібозаводи-автомати. У Москві та Ленінграді до Великої Вітчизняної війни було побудовано декілька таких хлібозаводів потужністю 250-300 тон хліба на добу. До Великої Вітчизняної війни було здійснено повну перебудову всієї харчової промисловості, у тому числі була значно розвинена хлібопекарська підгалузь. З 1929 по 1940 рік введено в дію 280 хлібозаводів середньою потужністю 60т хліба на добу. Загальна потужність промисловості зросла у 4,6 рази. Поступово хлібопекарські підприємства із відсталих кустарних пекарень перетворилися у механізовані електрифіковані потужні промислові підприємства.
Перший хлібозавод в Україні збудовано в Одесі у 1930 році. В наступні роки введено в дію хлібозаводи в Харкові, Києві, майже у всіх містах Донбасу та інших промислових центрах.
Виробнича база хлібопекарської промисловості у колишньому СРСР змінювалась таким чином: за період із 1917 по 1940 рік кількість заводів зросла приблизно у 50 разів і становила більше 400 підприємств, кількість пекарень навпаки стрімко зменшилася від 20-30 тисяч до 2 тисяч. На кінець 60-х років ХХ ст. кількість заводів склала 1719, механізованих пекарень налічувалося менше тисячі, мал
- Київ+380960830922