Вы здесь

Розвиток філософії освіти в американському Просвітництві (друга половина XVIII – початок XIX ст.)

Автор: 
Калюжна Вікторія Юріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2004
Артикул:
0404U004064
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ АМЕРИКАНСЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА
2.1. Світоглядні основи філософії освіти американського Просвітництва
Один з найбільш розповсюджених підходів, що дозволяють зрозуміти причини
будь-яких історичних подій, заснований на так званій «теорії великої людини».
Він побудований на переконанні, що історія – це біографія декількох великих
людей, чиї думки, слова та вчинки відіграли важливу, можна сказати визначальну
роль у формуванні світогляду не тільки свого часу, але й подальших епох. Такі
люди були в кожній країні, у тому числі й у Сполучених Штатах Америки. У цьому
параграфі подана спроба проаналізувати й оцінити розроблені ними світоглядні
принципи, що стали основою філософії освіти американського Просвітництва.
Відомо, що світогляд – це цілісне уявлення про природу, суспільство й людину,
що відображається в системі цінностей і ідеалів особистості, соціальної групи,
суспільства [211, 575]. Світогляд окремої людини, зазвичай, будується на його
самовизначенні щодо місця в суспільстві та взаємин у ньому. Основами такої
духовно-практичної освіти прийнято вважати співвіднесення існуючого й уявного,
тобто, бажаного або дійсного. Інакше кажучи, світогляд являє собою своєрідний
синтез досвіду, знань і переконань, орієнтованих на ідеали.
У різні історичні епохи формувалися неоднакові соціально-історичні структури
системи світогляду, що відповідали духові часу й визначали загальні життєві
орієнтації людей, їхній стиль мислення й уявлення про реальність. Величезна
роль в усіх цих процесах завжди відводилася філософії. Саме на її засадах
почали створюватися систематизовані й обґрунтовані світоглядні концепції,
автори яких переконалися в першочерговій ролі виховання й освіти у вирішенні
світоглядних проблем. Як уже зазначалося, розвиток філософії, з одного боку,
сприяв розвиткові системи освіти, а з іншого - спостерігалося посилення уваги
до освіти, що дозволяло глибше усвідомити її взаємозв'язок з філософією. [163,
13-14]. Союз філософії й освіти, урешті, і сприяв формуванню світоглядних
принципів різних епох, що дають уявлення про світ зокрема й місця людини в
ньому. Історія людства є тому доказом. Навіть побіжний огляд еволюції
філософсько-педагогічних ідей дозволяє чітко встановити їхній першочерговий
вплив на формування світоглядних основ суспільства.
Уже у філософії античного світу прозоро проступають антропологічні переконання.
Саме в цей період з'являється раціоналістична традиція розгляду людської
природи, досить виразно простежується тенденція зростання уваги до окремої
особистості, гарантій її свободи й самостійності. Особливо це виявилося в
Давній Греції, тому світоглядні принципи цієї держави ми визначаємо як
раціоналістичні. Пізніше вони ляжуть в основу філософсько-педагогічних традицій
епохи Відродження, а потім і Просвітництва.
Світогляд Середньовіччя основувався на принципово інших засадах. Його
формування супроводжувалось інтенсивною взаємодією численних релігійних
вірувань, що привело в остаточному підсумку до виникнення наднаціональної
світової християнської релігії. Усі сфери життя були пронизані релігійними
почуттями. Філософія довгий час була підлегла теології, а виховання
ґрунтувалося не на знанні й розумові, а лише на вірі. Відповідно й світогляд
цієї епохи був цілком підлеглий зверненню до Бога.
Філософська думка епохи Відродження характеризується утвердженням у суспільній
свідомості віри в сили людини, її розум і в науку. При цьому християнське
вчення не відкидалося, а концентрувалося на тім, що Бог заклав у людині
можливості вдосконалювання, для реалізації яких необхідно докласти власних
зусиль. У світогляді розпочався процес секуляризації.
Подальша епоха, яку не без підстав називають «віком розуму», формує новий
світогляд, в основі якого превалює наука. Суттєвим щодо цього є зауваження
Л. Ваховського, який у своїй монографії відзначає, що «філософія, яка існувала
в середньовіччя в союзі з богослов'ям, а в епоху Ренесансу – з мистецтвом і
гуманітарним знанням, також розпочинає орієнтуватися на науку» [37, 33]. І
наука, і філософія цього періоду спрямовані на те, аби бути корисними людству,
тому вихованню й освіті приділяється особлива увага. В основному вона будується
на розвитку й удосконалюванні природних здібностей людини. У цей час формується
якісно нова свідомість людей, яка все більше покладається на науку, і
насамперед на природознавство.
Світогляд Просвітництва являє для нас найбільший інтерес, оскільки саме в цей
період були закладені основні риси сучасного суспільства й створене філософське
вчення про людину як про суверенну й незалежну особистість. Уперше була
зроблена спроба філософського аналізу освіти й виховання попередніх епох. У
результаті чого виникла особлива форма педагогічного теоретизування, що
одержала згодом назву «філософія освіти».
В епоху Просвітництва кардинально змінюється світосприймання людей. Переміна
світоглядних позицій стала можливою не тільки завдяки історико-культурному
розвитку країн Західної Європи і США, але й у результаті виникнення нової
філософської концепції людини, розробленої видатними європейськими й
американськими просвітителями. Слід підкреслити, що епоха Просвітництва стала
дуже важливим моментом в історії людської цивілізації, яка, увібравши в себе й
детермінувавши духовний досвід класичного світу, Середньовіччя й Нового часу,
стала своєрідним метафізичним фундаментом для подальшого соціокультурного
розвитку різних країн.
Зародившись в Англії наприкінці XVII ст., Просвітництво охопило різні країни й
постало у формі політичного, педагогічного й філософського руху, який у кожній
окремій