Ви є тут

Музична освіта та виховання учнів і молоді Галичини (20-30-ті рр. ХХ ст.).

Автор: 
Поясик Оксана Іванівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U001536
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ Й ВИХОВАННЯ ГАЛИЧИНИ В ПЕРІОД ПОЛЬСЬКОЇ
ОКУПАЦІЇ
2.1. Музична освіта та виховання учнів у загальноосвітніх школах краю
2.1.1. З м і с т м у з и ч н о ї о с в і т и т а в и х о в а н н я.
Пріоритетним напрямом навчально-виховного процесу у досліджуваний період було
релігійно-моральне, громадсько-суспільне й національне виховання. Польща
витрачала певну суму на освіту з метою виховання громадянина, який, крім своїх
прав і обов’язків, займав би активну позицію, виконуючи поставлені перед ним
завдання й мету. У цьому напрямку й була побудована виховна робота в навчальних
закладах. Постулат “не вбивати індивідуальності молодих душ, виховуючи їх на
загальних поглядах на життя і світ” [264, 25], стає щораз важливішим. Аналіз
процесу еволюції системи загальної освіти дав змогу виявити актуальні для
сьогодення національні традиції музичної освіти та виховання. У роботі
“Національне виховання й початкова освіта” С. Сірополко писав, що першим
постулатом розвитку нації стала рідна школа як основа матеріальної й духовної
культури [177, 26].
Почалася інтенсивна праця всіх шкільних влад над створенням нової польської
школи. П. Золл, віце-президент Шкільної Ради краю, зазначав, що “потрібно інших
планів, інших підручників, іншої організації праці і навіть зміненої методики
навчання” [272, 11].
Музика посідала одне з провідних місць у системі загальної освіти у міжвоєнну
добу, незважаючи на офіційну лінію уряду необов’язковості щодо вивчення
музичних дисциплін. “Святочні обходи”, концерти, вистави, “імпрези” виховували
в учнів патріотичні, загальнолюдські якості, пробуджуючи в них інтерес до
музики як корисного й приємного дозвілля, надаючи їм відповідних для цього
знань, виробляючи певні навички.
Спів у музичному вихованні мав певні завдання. Польський педагог
Т. Реда у статті “Nauka њpiewu a wychowanie paсstwowe” зазначав, що, “по-перше,
не дивлячись на малу кількість годин, яка виділялася на цей предмет, учитель
повинен був дати учневі поняття, що розумілося під словами “музика і
мистецтво”. По-друге, ознайомити їх з народним характером цієї музики і
мистецтва, з історією і перспективами на майбутнє” [264, 25].
Одним із важливих чинників виховання підростаючого покоління, безперечно, були
спів і музика. У попередньому розділі нами описана існуюча структура музичної
освіти та виховання у міжвоєнну добу, яка включала в себе як загальноосвітню,
так і спеціальну музичну освіту. Звичайно, специфіка навчання в цих закладах
була різною. Якщо в загальноосвітніх школах навчання співу проходило на
елементах часткового вивчення теорії музики та співу, то в спеціальних
навчальних закладах (музичних школах, духовних семінаріях) цим питанням
приділялася велика увага.
Навчання співу в загальноосвітніх школах Галичини опиралось на державні шкільні
закони, програми МВіПО, шкільні навчальні плани. Створюючи шкільні плани, спів
включили до обов’язкових предметів як у народних школах, так і середніх [272,
13]. У міністерській програмі для “вселюдних” шкіл розроблено наукове
обґрунтування мети предмета, його змісту, форм, методів навчання, кількості
призначених на “спів” годин. Нею передбачено досить великий обсяг матеріалу з
теорії музики й сольфеджіо (розвиток слуху, голосу, почуття ритму, набуття
навиків правильного дихання та дикції, чисто, ритмічно й музично виконувати
пісні).
Музичне виховання учнів і молоді як складова частина загальноосвітньої системи
освіти було спрямоване на засвоєння учнями унікальних надбань людства у галузі
музичного мистецтва, виховання моральних якостей школярів, розвиток духовного
світу, формування естетичних смаків та почуттів. Предмет “Співи” входив до
складу обов’язкових навчальних дисциплін протягом усіх семи років навчання
дітей у школі. Співи як форма музичної діяльності учнів складали основу змісту
уроку і всієї системи музичного виховання в школі, спрямованої на розвиток у
школярів співацьких умінь, формування інтересу до хорового співу, музики, а
також виховання патріотичних почуттів.
Міністерські програми зі співу базувалися на чотирьох типах вправ: дихальних,
ритмічних, слухових та вокальних. Саме з них зобов’язували розпочинати “лєкцію”
(урок), за винятком першого класу, де перші півгодини на тиждень присвячувати
вправам, а другу – вивченню пісень. Звичайно, кожна з тих вправ була однаково
важливою. Діти, приходячи до школи, мали певний пісенний репертуар, який
запам’ятали вдома, але при першому ж його виконанні вчитель бачив, які труднощі
стоять перед ним при навчанні дітей співу [328, 4]. Тому важливу роль у
формуванні вокальних даних учнів початкових класів відігравали вправи з
розвитку музично-слухових здібностей.
Навчання співу в початкових школах початку 20-х років у першому класі (1 година
на тиждень) від 7-річної дитини вимагало: “правильне дихання”; навчитись
тактувати дво- та тридольний розміри; розпізнавати і попадати на слух на першу
ступінь гами С-dur (До мажор); чисто співати дану гаму; відрізняти на слух вищі
й нижчі звуки, від поданої першої ноти співати чисто вверх і вниз мажорну гаму
С-dur без супроводу інструмента; виразно й чітко вимовляти слова пісні, а також
чисто і ритмічно співати пісні у дво- та тридольному розмірі.
У другому й третьому класах (2 години на тиждень) діти віком від 8 до 9 років
повинні були: правильно тактувати у дво-, три-, чотиридольному розмірах; знати
тривалості нот включно до восьмих; на слух впізнавати і попадати на окремі ноти
в гамі; чисто сольмізувати гаму С-dur (при співі змінювати використовувані ноти
до, ре, мі, фа, соль, ля, сі на с, d, e, f, g, a, h); самостійно з динамікою
співати піс