Ви є тут

Клініко-патогенетичне обгрунтування застосування амізону у комплексному лікуванні анкілозуючого спондилоартриту

Автор: 
Мерецька Ірина Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U004307
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика хворих на анкілозуючий спондилоартрит

Виходячи із завдань даного дослідження, нами було обстежено 90 хворих на анкілозуючий спондилоартрит, що знаходились на стаціонарному лікуванні у клініках внутрішніх хвороб Тернопільської державної медичної академії ім. І.Я. Горбачевського та спостерігались амбулаторно в консультативно-лікувальному академічному центрі протягом 1997-2002 рр. Контрольну групу склали 30 практично здорових чоловіків відповідного віку.
Верифікація діагнозу АС здійснювалась на підставі модифікованих Нью-Йоркських діагностичних критеріїв [94], які включали:
- біль у поперековій ділянці, який не зникає у спокої, менш виражений при рухах та триває більше 3 місяців;
- обмеження рухливості у поперековому відділі хребта в сагітальній та фронтальній площинах;
- обмеження дихальної екскурсії грудної клітки стосовно нормальних величин відповідно віку і статі;
- двобічний сакроілеїт ІІ-IV стадії або однобічний сакроілеїт ІІІ-IV стадії.
Діагноз вважався достовірним, якщо у хворого мала місце четверта ознака у поєднанні з будь-якою з перших трьох.
Для вирішення поставлених завдань нами було обстежено виключно осіб чоловічої статі. Цей факт обумовлений тим, що, згідно із даними літератури, жінкам притаманний доброякісний перебіг процесу в ілеосакральних суглобах та хребті, часто захворювання помилково діагностується як серонегативний ревматоїдний артрит, внаслідок чого первинний діагноз АС запізнюється приблизно на 10 років, коли зміни опорно-рухового апарату набувають незворотного характеру [64, 226].
Детально вивчались клінічні, рентгенологічні та лабораторні прояви захворювання шляхом оцінки стану хребта, периферичних суглобів, внутрішніх органів. При аналізі клінічного матеріалу всі хворі на АС були розподілені на групи стосовно ступеня активності, перебігу захворювання та його тривалості, рентгенологічної стадії, функціональної недостатності суглобів (ФНС), стану мінеральної щільності кісткової тканини.
Зміни з боку хребта виявлялись за допомогою фізикального дослідження із проведенням функціональних проб та рентгенологічного дослідження. Клінічно для виявлення болючості в ілеосакральних з'єднаннях використовували тест Кушелевського І, ІІ, ІІІ. Для визначення рухливості поперекового відділу хребта досліджували симптоми Томайєра і Шобера, шийного - симптоми Отта, Форестьє, відстань "підборіддя-грудина" [50, 76. 190].
Найбільш ранньою кардинальною ознакою АС є двобічне запалення крижово-здухвинних суглобів - сакроілеїт, для діагностики якого здійснювали рентгенографію тазу в передньозадній проекції. Стадії сакроілеїту оцінювались таким чином: 1) в ілеосакральних суглобах спочатку спостерігається нечіткість контурів ("розмита" суглобова щілина), помірний склероз, псевдорозширення (І стадія); в подальшому виявляють нерівномірне розширення суглобової щілини, виражений склероз, поодинокі ерозії, що створюють видимість "картини нитки перлів" (ІІ стадія); згодом розвивається явне відхилення від нормальної картини - сакроілеїт з одним або кількома з наступних ознак: ерозії, склерозування, розширення чи звуження суглобової щілини, частковий анкілоз (ІІІ стадія); кінцевим наслідком є тотальний анкілоз крижового-здухвинних зчленувань (IV стадія ) [48, 52].
У 23 % хворих на АС у процес були залучені периферичні суглоби (переважно по типу моно- або олігоартриту), найчастіше кульшові (42,5 %), колінні (18,4 %), гомілково-ступневі (14,7 %), плечові (24,4 %). Стан периферичних суглобів оцінювався на підставі фізикального та рентгенологічного дослідження уражених суглобів та виявлення змін, що не є специфічними для даного захворювання.
Лабораторні тести включали проведення загального та біохімічного аналізів крові з дослідженням загальноприйнятих показників запальної активності: ШОЕ, С-реактивний протеїн.
При оцінці позасуглобових уражень увага зверталась на стан серцево-судинної та легеневої систем (хворим проводились електрокардіографія та рентгенологічне дослідження органів грудної порожнини), нирок (загальний аналіз сечі, визначення вмісту креатиніну в крові), при необхідності проводилося УЗД черевної порожнини та огляди інших спеціалістів.
Активність захворювання оцінювалась з урахуванням вираженості болю, скутості у хребті, рівнів С-РП та ШОЕ та була: незначною (болі в хребті та суглобах кінцівок при рухах, невелика скутість в хребті вранці, ШОЕ до 20 мм/год, С-РП +); помірною (постійні болі в суглобах та хребті, помірна скутість вранці, ШОЕ 20-40 мм/год, С-РП ++); високою (постійні інтенсивні болі в суглобах хребта, ураження периферичних суглобів супроводжується субфебрильною температурою, ексудативними явищами, ШОЕ 40 мм/год і більше, С-РП +++) [99].
Функціональна недостатність хребта та суглобів оцінювалась за такими критеріями [1, 152]:
0 - відсутня - хворий справляється зі всіма навантаженнями в побуті та на роботі;
І - хворий здатний виконувати побутові та виробничі навантаження, проте виконує це з труднощами;
ІІ - хворий не може займатися виробничою діяльністю та з труднощами обслуговує себе в побуті;
ІІІ - хворий потребує сторонньої допомоги.

2.2. Дослідження синдрому ендогенної інтоксикації

На сьогодення синдром ендогенної інтоксикації (СЕІ) можна вважати одним з важливих критеріїв, що визначає важкість захворювання та необхідність корекції стандартної терапії. Достатньо універсальним показником ендогенної інтоксикації вважають вміст молекул середньої маси (СМ), що утворюються в процесі протеолізу в пошкоджених тканинах, а також у самій плазмі при виході в кров протеолітичних ферментів [6, 153].
Для оцінки процесу ендогенної інтоксикації в клінічній практиці використовували метод визначення СМ у плазмі крові в модифікації Н.І. Габріеляна та співавт. [39]. Суть методу полягає в осадженні 10 % розчином трихлороцтової кислоти грубо-дисперсних білків сироватки (0,5:1) і детекції розведеного дистильованою вод