Вы здесь

Державне регулювання малого підприємництва

Автор: 
Геращенко Ірина Олексіївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2005
Артикул:
3405U000540
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМ І МЕТОДІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА
2.1. Аналіз стану підприємництва за кордоном та України в цілому
Підприємництво відіграє значну роль у розвитку економіки, тому формування
ринкової системи господарювання в Україні пов’язане із зростанням
підприємницької активності в усіх сферах господарювання.
Властивістю сучасного етапу економічного реформування є становлення і подальше
вдосконалення всіх форм підприємницької діяльності. Саме різноманітність форм є
найбільш перспективним ринковим типом економічної організації суспільства,
конкурентно – ринковим засобом координації економічних процесів на
загальнодержавному та регіональному рівнях. Звичайно, взаємодія державного та
регіонального рівнів управління зводиться до узгодження різних видів
підприємницької діяльності державного сектора, які діють у регіоні, з наступним
формуванням обсягів виробництва, які задіяні на наповнення місцевих бюджетів.
Необхідне оптимальне поєднання розвитку пріоритетних сфер, галузей і
виробництва на території регіону, які визначають його спеціалізацію в масштабі
країни та забезпечують задоволення як власних, так і загальнодержавних потреб
на основі ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів,
виробничо – технічного потенціалу, регіональних та міжрегіональних економічних
зв’язків. Розглянемо стан малого підприємництва в Харківському регіоні для
подальшого визначення основних пріоритетних напрямків його розвитку. Значущість
малого підприємництва ставить на порядок денний нові завдання з формування та
реалізації державної політики на всіх рівнях і тому, на наш погляд, такий
аналіз необхідний.
Досягнення сектора малого бізнесу в Україні і Росії (табл.2.1) виглядає
набагато скромніше , ніж у розвинутих ринкових країнах. Слід відмітити, що мале
підприємництво в Україні знаходиться в стадії становлення. Рівень його розвитку
на початку 2003 р. можна оцінити як недостатній, бо:
- за кількістю і обсягом власності частка малих підприємств України складає
менше 25%, тоді як в розвинутих країнах – 50 – 95%;
- за обсягом діяльності (виробництво товарів і послуг) малий бізнес України
настільки малий, що поки ще не задовольняє повністю загальних потреб і не
відіграє роль повноцінного ринкового фактору, так як не впливає на досягнення
ринкового балансу і не визначає відповідну конкуренцію між великими
монопольними підприємствами. За офіційними статистичними даними 4% промислових
підприємств Росії [172] (з численністю зайнятих понад 1000 чол.) випускає три
чверті всього обсягу продукції. У багато разів, у порівнянні з розвинутими
країнами, в Україні нижче платність малого бізнесу: на 1000 чол. населення
припадає всього лише чотири діючих підприємства, тоді як цей показник складає
для різних країн з перехідною економікою - Польщі, Чехословаччини, Угорщини –
20; Словенії -14; Естонії – 11; Румунії – 10. Частка працюючих у малому бізнесу
України –близько 10% від кількості зайнятих в економіці (в розвинутих країнах –
більше 50%);[172]
- внесок малого бізнесу в створенні ВВП України складає до 12% в порівнянні з
50% і більше в розвинутих країнах (табл. 2.1) [153]. В Польщі цей показник
відповідає 40%.
Що стосується внутрішнього механізму життєдіяльності, то малий бізнес не досяг
порогу „критичної маси”, при якому починає діяти ефект саморегулювання і самого
виробництва. Експерти вважають, що цей поріг для України складає 12 малих
підприємств на 1000 чол. населення [123].
Розвиток малого і середнього підприємництва в Україні здійснювався в два етапи.
Протягом першого (1986 -1992; 1986рр.– були розроблені: Закон про кооперативи в
Українській Радянській республіці) на фоні тотального дефіциту товарів і
символічної конкуренції малі і середні підприємства з’являлися як гриби після
дощу. Приріст їх кількості в 1992р., наприклад, досяг 43,9%. Дещо інший вигляд
має ситуація з 1993р. по теперішній час. Нові малі і середні підприємства
з’являються відносно з меншою інтенсивністю: середньорічні темпи збільшення їх
кількості не перевищують 9,4% [144].
Таблиця 2.1
Стан малого і середнього підприємництва (МСП) в деяких країнах
Держави
Кількість МСП, тис. шт.
Кількість МСП на 1000 чол.
Зайнято у МСП (млн. чол.)
Частина
МСП у загальній чисельності зайнятих, %
Частина МСП у ВВП, %
Великобританія
2630
46
13,6
49
50 - 53
Німеччина
2290
37
18,5
46
50 - 54
Франція
1980
35
15,2
54
55 - 62
Держави ЄС
15770
45
68,0
72
63 - 67
США
19300
74
70,2
54
50 - 52
Японія
6450
50
39,5
78
52 - 55
Росія
850
8,3
10
10 - 12
Україна
151
2,1
10
9 - 12
Це пояснюється тим, що до цього часу більшість ніш прибуткової діяльності,
доступних малим підприємствам, виявилась зайнятою, а конкуренція значно зросла.
З іншого боку, безсумнівно і те, що держава „потурбувалась” про ускладнення
життя таким підприємствам шляхом розширення видів діяльності, підлеглих
ліцензуванню, та збільшення вартості самих ліцензій, створення обтяжливої і
заплутаної системи обліку і оподаткування і т. ін. Необхідно прийняти до уваги
і статистичні погрішності , так як на відміну від інших країн в показниках
діяльності малого бізнесу в Україні містяться дані лише про юридичних осіб і не
приймаються в розрахунок власні підприємці, що заробляють на життя, не вдаючись
до „ходіння по бюрократичних муках”. Частка „неофіційної економіки”, за
висновками МФК, досягає в Україні 70% офіційного ВВП України [116].
За період 1991 – 1999 рр. кількість малих підприємств збільшилась у 8 разів
[106]. Але це збільшення проходило далеко не рівномірно. На фоні збільшення
кількості діючих підприємств відмічено скорочення середньої кількості зайнятих
на них (в період 1998 -1999