РОЗДІЛ 2
Онтологічно-функціональні коди політичного дискурсу ЗМІ УКРАЇНИ
2.1. Націо- та державотвірний код політичного дискурсу
Наявність вільної незалежної преси є однією з найнеобхідніших умов для розвитку
демократичного суспільства відновленої української держави. Тому, за словами
О.Федик, “українські ЗМІ повинні виконувати державотвірну, націотвірну та
духовну функції” [205, 288]. Якщо ми хочемо побудувати українську Україну (а
саме так сьогодні можна коротко висловити нашу національну ідею), то “державним
пріоритетом має бути розвиток національної освіти, культури, високодуховного
інформаційного простору” [41, 150].
Продукування ефективної, добре продуманої національної ідеї — проблема без
винятку всіх держав, що утворилися внаслідок розпаду СРСР. Отож, сама дійсність
виносить проблему чіткого формулювання власної (не накинутої нам політиками
сусідніх і заокеанських держав) національно-державотворчої ідеї, відтак
ефективне поширення її серед мас. І основну роль тут повинні відіграти
українські мас-медіа, зокрема націо- та державотвірний код політичного
дискурсу.
Код — це “сукупність правил та обмежень, що забезпечують мовленнєву діяльність
природної мови чи будь-якої іншої знакової системи” [5, 85]. Код служить для
забезпечення комунікації, тому він мусить бути зрозумілим усім учасникам
комунікаційного процесу. Французький дослідник Р.Барт розуміє код не як
повідомлення, що забезпечує комунікацію, а як “один із численних “голосів”, що
сплітаються у тексті” [12, 219]. Чим більше кодів вживає (несвідомо) журналіст,
тим більше інформації має його текст, і чим більше кодів знає читач, тим більше
інформації він отримає від тексту.
Роль інформації у сучасних процесах націотворення, а значить — державотворення
є надзвичайно важливою. Відтак саме націо- та державотвірний код ЗМІ України є
основоположним для формування національного інформаційного простору у
відновленій українській державі. Він повинен працювати на усвідомлення нацією
розбудови соборної України як власної держави, як самостійного і рівноправного
світового співтовариства.
Парадоксальна ситуація: необхідно розбудовувати суверенну державу, не маючи при
цьому об’єднуючої національної ідеї, за відсутності у значної частини громадян
яскраво вираженої національної свідомості. Відтак, обов’язок національно
свідомих громадян, передовсім журналістів, “донести до всіх людей повний
гуманістичний зміст української національної ідеї, всебічно розкрити, показати,
що незмінною її складовою сутністю є державна незалежність, самодостатня
цінність особистості, розвинена національна самоповага, господарська
дбайливість, чесність, порядність, патріотизм, взаємодопомога, добробут” [101,
886].
Серед українських дослідників, тематика національної журналістики є досить
поширеною як у наукових дослідженнях, так і у публіцистичних публікаціях. Для
прикладу, назвемо лише кілька авторів: О.Бочковський [31], С.Вовканич [41],
В.Войтенко [45], І.Дзюба [68], І.Длябога [70], В.Здоровега [81], В.Лернатович
[100], В.Лизанчук [101], С.Сірополко [31], О.Федик [205], І.Франко [207].
Як зазначає С.Вовканич, духовно-інформаційна мобільність нації (ДІМ)
ґрунтується на двох складових суспільного розвитку: традиціях і новаторстві. З
цих міркувань ДІМ нації є тим “українським інформаційним “медіумом”, який
поєднує національні традиції та власний досвід з введенням (запозиченням)
нового” [41, 150]. Звідси стає зрозумілішою життєва необхідність безперервного
зв’язку поколінь, що зумовлює складну низку проблем взаємозалежності інформації
і нації, мови і держави; проблем, які часто формулюють так: мова творить націю,
нація будує державу, держава захищає і мову і націю.
Як зазначала О.Федик, “мова дана кожній нації Богом, і тільки рідне слово
втілює увесь спектр духовного життя народу, повнокровно відображає мислення,
почуття, модальність душі, створює внутрішню гармонію між фізичною та духовною
природою нації, лише воно відповідає психофізичній структурі нації, стимулює
розвиток національного буття” [205,14]. Тому, на захисті рідного слова, як
слушно зауважує І.Длябога, найголовніша функція мас-медіа — служити потребам
суспільства і народу [70, 29].
Націо- та державотвірний код політичного дискурсу ЗМІ України детермінує
необхідність культивування “української ідеї” на рівні державної політики,
оскільки її відсутність дестабілізує державу, породжує ностальгію за рабським
минулим.
Націо- та державотвірний код політичного дискурсу ЗМІ України є об’єктивною
необхідністю для ідентифікації України як держави у світі, її зросту і поступу
в контексті сучасних геополітичних реалій. Націо- та державотвірний код повинен
йти поруч з ідеями “нового світового порядку” та “єдиної Європи”. Пам’ятаючи,
що кожна держава міцна доти, допоки її цементує національна ідея, журналісти
сьогодні повинні працювати над її (ідеї) розвитком та утвердженням.
Тим часом, в умовах жорстких політичних, економічних, інформаційних реалій,
Україна все ще перебуває на стадії усвідомлення національної ідеї. “Українська
ідея” — через свою індивідуалістично-ліберальну та антиімперську природу — від
самих своїх початків становила собою свідомий і послідовний, громадянський
зрілий виклик монолітній універсалістській системі країн
православно-візантійського ареалу [152, 79]. Сьогодні “українську ідею” маємо
інтерпретувати як своєрідний комплектуючий сегмент “європейської ідеї”.
Політичний дискурс ЗМІ України повинен вивести проблему “української ідеї” зі
сфери гіпнозу міфологічних та ідеалістичних трактувань. Українське суспільство,
з одного боку, просякнуте цинізмом та індиферентністю; з другого боку, за
словами О. Пахльовс
- Київ+380960830922