Поява та поширення християнства в Криму (ІІІ-IX ст.).

Розділ 2
Поява християнства в Тавриці (ІІІ – ІV ст.)
На сьогоднішній день одностайної думки про початок та розповсюдження раннього
християнства у Криму немає. Тоді коли одні дослідники, не критично сприймаючи
свідчення античних авторів, відносять “процес прилучення до християнських
цінностей” вже до перших століть нашої ери [105 Крисаченко В.С. Україна на
сторінках Святого Письма та витяги з першоджерел, що засвідчують процес
поширення християнства на теренах України від Апостола Андрія до князя
Володимира. – К.,2000. – С. 108-111.], інші наполягають на тривалому
перехідному періоді, характерному для Таврики, яка була далекою північною
периферією сфери як політичного так і культурного впливу імперії і християнські
ідеї тут ледве помітні аж до другої половини V – початку VI ст. [106 Зубарь
В.М., Павленко Ю.В. Херсонес Таврический и распространение христианства на
Руси.- К.,1988. – С. 64-65; Зубарь В.М.Некоторые особенности распространения
христианства на Босп.оре // Проблемы истории и археологии Украины. –
Харьков,1999. – С. 37].
Дослідження письмових джерел свідчать про найбільшу поширеність тієї точки
зору, що перше знайомство з християнством в Криму можна віднести до ІІІ ст. й
пов’язувати з торговими центрами Боспору (а пізніше і з Херсонесом), куди воно
вірогідно потрапляло з малоазійського узбережжя Чорного моря, в результаті
гонінь на християн [107Зубарь В.М., Павленко Ю.В. Херсонес Таврический... –
С. 47-48; Диатроптов П.Д. Распространение христианства в Северном
Причерноморье. Автореф. Дис…канд. ист. наук. – М.,1988. – 16 с.]. На користь
такого твердження прибічники раннього поширення християнства у Криму, наводять
матеріали І Вселенського собору в Нікеї (325 р.), де вже, начебто, були
присутні єпископи Боспору, Херсону і Скіфії [108 Диатроптов П.Д. Емец И.А.
Корпус христианских надписей Боспорского царства // Эпиграфический вестник. –
1995. – Вып. 2. – С. 23.]. Деякі дослідники справедливо уточнювали, що скоріш
за все під Скіфією малася на увазі єпархія з метрополією в м. Томи та Боспор
Фракійський [109 Васильев А.А. Готы в Крыму. Ч. 1. // ИРАИМК – Пг., 1921. –
Т. 1. – С. 283; Кулаковский Ю.А. Аммиан Марцеллин. История. – К.,1907. –
Вып. 2. – С. 110 и Приложение 2: Карта Фракии по Аммиану Марцеллину; Зубарь
В.М., Хворостяний А.И. От язычества к христианству. – К.,2000. – С. 109.]. За
адміністративною реформою Діоклетіана-Константина провінція Скіфія відносилась
до діацезу Фракії, префектури Сходу [110 Кулаковский Ю., Сонни А. Введение. II.
Государственное управление империей в IV веке. 1. Административное деление
империи // Аммиан Марцеллин. История.- Вып. 1.- К., 1906.- С. ХVIII-ХIХ;
История Византии. – М., 1967. – Т. 1. – С. 145-146.].
Повного і точного списку учасників цього собору, що підписалися, так само як і
протоколів його, до нас не дійшло. [111 Макарий (Булгаков).История Русской
Церкви. – Кн.1. -М., 1994. – С. 105-106; Бенешевич В.Н. Синайский список отцов
Никейского первого вселенского собора // Известия Академии наук. – Серия VI. –
№ 3. – 1908. – С. 281-306.] Деякі відомості про Нікейський собор знаходимо в
працях авторів ІV – V ст. Так, Євсевій Памфіл (близько 260-339), єпископ
Кесарії з 314 р., що був учасником собору, у своєму творі присвяченому
Константину Великому перераховує саме назви римських провінцій по діацезам,
слідуючи не за географічним. а за адміністративним порядком [112 Евсевий. О
жизни блаженного Константина царя // SC. – 1900. – Т. 1 (Греческие писатели). –
Вып. 3. – С. 680 (кн.3, гл.7); Лебедев А.П. Церковная историография в главных
ее представителях с IV до ХХ в. – СПб., 2000. – С. 26-27.]. Такі ж відомості
повторює і в продовжувач “Церковної історії” Євсевія, Сократ, Схоластик,
(близько 380 – 439) [113 Сократ Схоластик. Церковная история. – М., 1996. –
С. 18, 311-313, 328]. Однак, ні Боспор, ні Херсонес на той час юридично не
входили до складу Східно-Римської імперії [114 Цветаева Г.А. Боспор и Рим. –
М.,1979. – С. 114-134; Зубарь В.М. Северный Понт и Римская Империя. – К., 1998.
– С. 142-174; Зубарь В.М. Херсонес Таврический и Римская империя. Очерки
военно-политической истории. – К., 1994. – С. 146-152.]. Запрошення на I
Вселенський собор розсилались імператором і доречно припусти, як і інші його
накази – в рамках адміністративної системи, що існувала на той час.
В.Н. Бенешевич, досліджував суцільний список отців Нікейського Вселенського
собору на основі грецького синайського кодексу ХIV ст., що наводить 312 імен і
зауважував, що жоден з відомих на тоді “каталогів отців Нікейського собору не
може вважатися безпосередньо віднесеним до часу цього собору” [115 Бенешевич
В.Н. Синайский список отцов Никейского первого вселенского собора. – С. 283.].
Цей висновок підтвердили й інші дослідники [116 Васильев А.А. Готы в Крыму. Ч.
1. – С. 275-276; Лебедев Д. Список епископов первого Вселенского собора в 318
имен. К вопросу о его происхождении для реконструкции подлинного списка
никейских отцов // Записки Академии наук. – 1916. – Серия VIII. – Т. 13. – №1.
– С 27-29, 87 – 122; Gelzer H. Index partum Nicaenorum // Patrum Nicaenorum
nomina latine graece coptice syriace arabice armenice sociata opera ediderunt.
– Lipsiae, 1898. – Р.136; Житие Иоанна Готского // Труды В.Г. Васильевского. –
СПб, 1912. – Т. 2. – Вып. 2. – С. 370.].
Слід звернути увагу, що на VІ Вселенському соборі, ревізія оросів по­пе­ред­ніх
вселенських соборів була розпочата відразу з актів ІІІ Вселенського собору. Це
вказує на те, що у 680 р. було добре відомо, що актів І та ІІ Все­ленсь­ких
соборів не існувало взагалі [117 Поснов М.Э. История Христианской Церкви. – К.,
1991. – С. 452; К