РОЗДІЛ 2
ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ
СУЧАСНОГО ДІЛОВОДСТВА (1917-1990 рр.)
2.1. Культура діловодства в державному апараті українських урядів 1917-1919 рр.
Революціоналізація російської армії, фактично її неспроможність продовжувати бойові дії на фронті, події в Петрограді наприкінці лютого 1917 р., зречення від престолу Миколи II ознаменували початок краху Російської транснаціональної імперії, який згодом призвів до її розпаду і становлення національних держав на колишніх російських "окраїнах".
Лютнева буржуазно-демократична революція активізувала політичне життя і в Україні. У березні 1917 р. на зборах представників українських організацій і угруповань було обрано ініціативну групу, яка стала основою Української Центральної Ради. Статус представницького органу їй було надано Всеукраїнським з'їздом у травні 1917 р. У квітні на Першому Всеукраїнському військовому з'їзді, а також на Першому Всеукраїнському селянському з'їзді делегати визнали Українську Центральну Раду (УЦР) єдиним державним керівним органом.
Для визначення складу, функцій та діяльності служб діловодства уряду необхідно коротко охарактеризувати саму структуру цього вищого органу управління республіки.
Оперативне керівництво поточною роботою в період між сесіями Центральної Ради було покладено на Комітет УЦР, який перейменували у Малу Раду. Для вирішення окремих справ і підготовки питань на розгляд сесії було створено постійні і тимчасові комісії.
У червні 1917 р. після проголошення І Універсалу було поставлено вимогу домогтись автономії. На засіданні Комітету Центральної Ради створили Генеральний Секретаріат, головою якого обрали В. Винниченка. Для здійснення діловодних операцій в апараті управління у складі Генерального Секретаріату функціонували такі секретаріати: внутрішніх фінансових, міжнаціональних, продовольчих, земельних, військових і судових справ. Була також введена посада Генерального писаря, який відповідав за стан діловодства. З прийняттям Малою Радою 16 червня 1917 р. Статуту Генерального Секретаріату останній отримав статус вищого органу управління в Україні і став важливим елементом здійснення політики Центральної Ради [25, арк. 6].
Одночасно з формуванням вищих органів законодавчої і розпорядчої влади в Україні створювалась власна система діловодства, оскільки від її чіткої організації залежало налагодження нормальних зв'язків між центром і провінцією, а також своєчасне доведення постанов, законів і розпоряджень центральної влади до місцевих рад і населення республіки. Серед перших заходів Центральної Ради у цьому плані було створення канцелярії. Штат канцелярії Центральної Ради складався з керівника, його заступника і працівників п'яти відділів: загального, кодифікаційного, виробничого, господарського, бухгалтерії і бібліотеки. Загальний відділ, у свою чергу, мав такі підрозділи: канцелярію, відділ стенографістів, відділ особових справ, адресне й інформаційне бюро, експедицію. При кодифікаційному і виробничому відділі було сформовано інформаційний орган: редакцію "Вістей Центральної Ради". Господарському відділу підпорядкували друкарню [25, арк. 8].
Порядок роботи штатних співробітників канцелярії УЦР визначався статутом. Комітет співробітників канцелярії складався з голови, його заступника, секретаря, шести членів і трьох кандидатів, які в разі відсутності членів комітету мали право вирішального голосу. Комітет керував усіма внутрішніми справами канцелярії. Він мав право визначати (змінювати) функції співробітників канцелярії, вносити пропозиції на розгляд загальних зборів щодо встановлення розміру їхньої заробітної плати, опікуватись поліпшенням матеріальних й інших умов праці, пропонувати загальним зборам усувати від виконання обов'язків працівників за дії, несумісні з перебуванням на державній службі [25, арк. 233].
Канцелярії були створені також при всіх генеральних секретаріатах. Їх персональний склад свідчить про те, що канцелярські службовці залежно від кваліфікаційного рівня поділялись за розрядами: перший, другий, третій і т.д..
Одним із перших заходів Центральної Ради було здійснення діловодства українською мовою. Це був рішучий крок, оскільки до цього в Україні, як і в інших регіонах Російської імперії, офіційне діловодство здійснювалося російською мовою. Вже на одному з перших засідань Центральної Ради 12 березня 1917 р. було прийнято постанову про те, що "мовою, якою Рада почне звертатися до народу, є українська" [16, арк. 18]. Українська мова почала вживатися в офіційних відносинах і з Тимчасовим урядом у Москві. Так, коли 19 травня 1917 р. до Києва прибув військовий міністр О. Керенський для проведення переговорів, М. Грушевський виступив на засіданні Ради українською мовою.
Центральну Раду очолили видатні представники інтелігенції, які за царизму відчували всю тяжкість принизливого ставлення до українців. З самого початку характерною рисою нового уряду була повага до інших націй і народів, що проживали в Україні. "Державу ми розуміємо як вільну спілку рівноправних та рівноцінних націй, серед яких не повинно бути ні гнобителів, ні гноблених", - зазначалось у декларації Ради Товариства українських поступовців (ТУП) "Наша платформа", що репрезентувала тогочасну українську еліту. Одним із головних принципів української автономії, як було зазначено в резолюції Українського національного з'їзду, який відбувся 6-8 квітня 1917 р., стало повне забезпечення прав національних меншин, що живуть в Україні.
З цією метою Постановою від 16 липня 1917 р. "Про Статут Генерального Секретаріату" при секретареві зі справ національностей було передбачено три посади заступників секретаря, які відстоювали інтереси найбільш чисельних народів, а саме - росіян, євреїв і поляків. Всі вони мали право вирішального голосу в Генеральному Секретаріаті зі справ нації, який і представляли.
У січні 1918 р. Генеральний Секретаріат було реструктуровано в Раду Народних Міністрів і сформовано три окремі міністерства: ве