Моделювання фінансового менеджменту підприємницької діяльності.

РОЗДІЛ 2
МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ ПІДПРИЄМНИЦТВА
2.1. Методологічні основи моделювання фінансового менеджменту підприємництва
Економіко-виробнича система функціонує в оточенні певного середовища i його діяльність набуває змісту тільки у нерозривному зв'язку з цим середовищем. Через це не може й бути мови про ефективне управління економіко-виробничою системою без врахування змін у навколишньому середовищі. Управлінські рішення, як правило, приймаються для того, щоби забезпечити ефективний розвиток системи, але це неможливо без передбачення розвитку навколишнього середовища. Все це i породжує проблему прогнозування розвитку як системи так i навколишнього середовища [97,101].
Виробництво продукції є доцільним тільки у випадку її потреби споживачу. Але у випадку досконалої конкуренції на ринку пропонують таку ж продукцію інші виробники. Таким чином виникає проблема прогнозування розвитку ринку. Поряд з цією проблемою існує проблема якнайкращого захисту виробником своїх інтересів, вирішення якої проходить через вироблення перспективного плану розвитку підприємства, як економіко-виробничої системи, що складається з повністю взаємопов'язаних i взаємоузгоджених елементів. Поєднання програм виробництва розробленими виробниками, не тільки не забезпечує гармонійного функціонування економіки в цілому, але часто приводить до виникнення протиріч, які стають причиною економічних криз. Це робить необхідним узгодження локальних i глобальних цілей, на вирішення яких скеровані зусилля двох теорій. Перша з них - теорія продажі за граничними затратами, яка дає можливість узалежнити розв'язки задач прогнозування від зміни цін. Характерним для цієї теорії є твердження, що оптимальну поведінку економіко-виробничої системи на мікрорівні можна виробити, виходячи лише з врахування внутрішніх факторів.
Друга теорія висуває на перший план задачі побудови загальнонаціональних прогнозів розвитку.
Очевидно досягнути найкращого ефекту можна на шляху поєднання загальних планів розвитку економіки із свободою вибору стратегій локальними виробниками. Такі прогнози повинні передбачувати погодження попиту i пропозиції для всієї множини наявних фінансових ресурсів. Достовірність цих прогнозів залежить також від вдалого визначення перспектив розвитку. Можна піти шляхом визначення цін на відповідну перспективу, а потім, виходячи з цього, визначити взаємопов'язаний розвиток економіко-виробничої системи i цей розвиток представити у вигляді системи конкретних показників. Але діючи таким чином, можна мати такий випадок, коли реальні зміни попиту та пропозиції на протязі прогнозного періоду виявляється у повній суперечності з передбачуваною динамікою цін, що приводить до повної дезорганізації системи. Щоб цього не сталося єдиним виходом є нав'язування споживачам авторитарним чином визначених цін рівноваги.
Це фактично вже буде не прогнозування, а плануванням, яке регламентуватиме навіть незначні індивідуальні рішення. I зрозумілим є те, що чим сильніше регламентування попиту, тим очевидніше підприємець стає службовцем у даній економічній системі.
Тут можна розглянути дві крайності. Перша - навіть у дуже налагодженій інформаційній системі потрібно здійснити гігантські обчислення, щоби отримати регламентаційні показники для кожного виробника, якою би незначною за обсягом була його продукція, i для кожного моменту часу. Друга крайність - вся сукупність споживачів індивідуально проводять всі необхідні їм розрахунки. Очевидно o6i ці крайності є утопічні. Ефективне управління економічною системою передбачає знаходження компромісу між цими крайностями. Цей компромісний шлях можна назвати узгодженою економікою, суть якої полягає у тому, що виходячи з економічних можливостей країни, а також з врахуванням потреб населення, які звичайно можна передбачити, розраховується перспектива економічного розвитку. Суть державного управління у даному випадку полягає у авторитарному управлінні виробником. Загальнодержавні інтереси здійснюються через канали кредиту, капіталовкладень, замовлень державного сектору i т. д.
Така система управління економікою приводить до того, що задача глобального прогнозування покладається в основному на державні органи, а виробника залишає в основному господарем своєї стратегії. Але ця система управління торкається макроекономічних характеристик, i не передбачає безпосереднього втручання у стратегії підприємців. Через це вся сукупність рішень виробників не може повністю співпадати з розрахованими прогнозами. Очевидно, у такому підході до керівництва економікою повинен бути ефективний регулятор, який би уточняв як прогнози, так i планові рішення для своєчасного врахування відхилень від наявних прогнозів.
Виходячи із сказаного знову наголосимо на двох проблемах, які стоять перед виробником:
- оцінка зміни ринків збуту певного виду продукції;
- визначення оптимального місця виробника на цих ринках.
Стосовно першої проблеми, то у її вирішенні повинні основне зусилля прикласти державні органи. Адже вони виконують роботу з аналізу стану економіки, її взаємоузгодженості в цілому, визначення перспектив розвитку. Тому повинна бути добра поінформованість про її дослідження та про результати цих досліджень.
Будь-яке прогнозування, незалежно від глибинного його періоду повинно ґрунтуватися на знаннях про минуле та майбутнє. У першу чергу цю функцію повинні виконувати баланси складені як для перспективи так i баланси, які ілюструють розвиток економіки, який вже мав місце.
Розрахунок річних економічних бюджетів країни, екстраполяція яких на декілька років наперед, створили би добру документальну та й інформаційну базу для підготовки прогнозів.
Виробник міг би мати довідкові матеріали для складання прогнозів на один рік чи більше. Стосовно складання прогнозів на короткі терміни, є досить значні труднощі. Тут велику допомогу могли би надати дослідження кон'юнктури, які мали би забезпечувати державні i приватні інституції.
В самих загальних р