РОЗДІЛ 2
БАЛАНС ЯК ІНФОРМАЦІЙНА БАЗА АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
2.1. Структура балансу підприємства
Форма та структура балансового звіту прямо впливає на ефективність та достовірність аналізу фінансової стійкості підприємства. Статі в балансі мають бути розташовані наглядно, обрані раціональні принципи об'єднання їх у групи чи розділи. Від цього великою мірою залежить змістове навантаження інформації, яку отримує користувач при аналізі балансу, складеного за тою чи іншою формою.
При розробці форми балансу перше, на що слід звернути увагу, - це на формування найелементарнішої його складової - статті. Балансові статті - "цеглинки", з яких формується складна "будова" - баланс підприємства. Від її досконалості залежать "експлуатаційні характеристики" всієї "будови".
Висновок про те, за яким принципом мають формуватися балансові статті і наскільки глибоко має деталізуватися інформація в балансі, можна зробити, здійснивши ретроспективний аналіз складу статей деяких балансів, що складалися в різні часи.
Так, в балансі Барселонського відділення компанії Дантіні на 31.01.1399 р. [75, с.63-64] (додаток А) наводяться дебітори та кредитори окремо по кожному місту (Венеція, Генуя, Авіньйон та ін.) та окремо місцеві. Така деталізація незвична для сучасних балансів. Якщо ж розглядати даний баланс з позиції умов періоду, коли він складався, то докладний перерахунок дебіторів та кредиторів був просто необхідним. Оскільки цей баланс стосується окремого Барселонського відділення, який мав подаватися в компанію Дантіні, можна припустити, що керівників компанії цікавила детальна інформації про боржників та кредиторів. Нині таку інформацію узагальнюють Примітки до фінансової звітності та статистична форма звітності "Звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість". Відсутність розгалуженої системи звітних форм на той час виправдовує глибокий ступінь деталізації статей в балансах.
В сучасному балансі дебіторська та кредиторська заборгованості також не відображаються загальними сумами, а проходить їх розмежування, однак, не за місцем знаходження боржника, а за строками погашення заборгованості (довгострокова та поточна). Це пояснюється інтенсивним розвитком економіки, що зумовлює постійну потребу у коштах та вимагає посиленого контролю за їх використанням, а відтак і за погашенням заборгованостей. Таким чином, користувачам цікавіше дізнатися про час погашення заборгованості, ніж про те, хто або кому конкретно боргує дане підприємства (ці дані можуть подаватися в окремих звітних формах).
В активі балансу товариства Путіловських заводів на 31 грудня 1904 р. (додаток Б) [62, с.14] знаходимо докладний опис землі, що знаходиться у власності товариства: її обсяг, розташування (в Росії та Фінляндії) та вартість. В сучасному ж українському балансі земля взагалі в окрему статтю не виділена. Можна припустити, що деталізація інформації про землю товариством Путіловських заводів здійснюється тому, що вона вважається особливо цінним майном, її наявність в великих обсягах свідчить про заможність та успішність товариства.
У працях вітчизняних та російських науковців чітке поняття статей балансу відсутнє. Вітчизняні автори або вказують тільки на те, що стаття представляє собою залишок за одним чи декількома рахунками (А.П.Кононов [23, с. 3], Е.Т. Ліберман [24, с. 6] та ін.), або на те, що окремі види засобів (активів) та джерел їх створення (пасивів) носять назву статей балансу (Т.Н. Дементей [19, с. 3], Г.І. Моісеєнко [34, с. 36], М.В. Кужельний, В.Г. Лінник [76, с. 101], В.Ф. Палій, Я.В. Соколов [30, с.82], З.В. Кір'янова [53, с.22], В.П. Макаров [29, с.57] та ін).
Повертаючись до прикладу з дебіторською та кредиторською заборгованістю, можна зробити такий загальний висновок: ні в середньовічному, ні в сучасному балансі заборгованість підприємства не відображається загальною сумою. Дебіторська та кредиторська заборгованості є окремими видами активів та пасивів підприємства. Якщо притримуватися прийнятого більшістю вітчизняних авторів визначення, в балансі вони мають наводитися загальними сумами, що не прийнятно для практики.
Теоретично в літературі не обґрунтовано чіткого принципу, за яким має формуватися такий елемент балансу, як стаття.
В окремі статті балансу мають об'єднуватись залишки за одним чи декількома рахунками таким чином, щоб користувач звітності отримав якомога повну інформацію про найбільш суттєві аспекти фінансового стану підприємства на дату балансу. Це означає, що статті балансу слід формувати за принципом суттєвості.
В країнах, де форма балансу чітко не встановлена, а діють тільки вимоги до його складу і законодавчо закріплений принцип суттєвості як один із принципів бухгалтерського обліку, склад балансових статей (за дотримання принципу суттєвості) може набагато краще висвітлити дійсний фінансовий стан підприємства, ніж в країнах із чіткою регламентацією форми балансу. Цей підхід також створює додаткові можливості для свідомого викривлення справжнього фінансового стану підприємства.
Тому, особливо для країн з перехідною економікою (зокрема для України) більш виправданим є встановлення єдиної форми балансу. Це не означає, що при розробці складу статей єдиної форми балансу принцип суттєвості можна упустити. Звичайно, важко встановити такий перелік статей балансу, який рівнозначно суттєво відображував би склад активів та пасивів різних підприємств. Одним із критеріїв, яким необхідно керуватися в такому випадку, є прийнята методика аналізу діяльності та фінансового стану підприємства. Прикладом, коли цей момент не було враховано, в українському балансі може служити стаття "Основні засоби", яка об'єднує дані як про основні засоби, так і про інші необоротні матеріальні активи. За такого підходу неможливо достовірно визначити за даними балансу ступінь зношення та придатності основних засобів, оскільки нерідко на малоцінні необоротні матеріальні активи нараховують амортизацію в розм