РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ
2.1. Розподіл бюджетних повноважень між бюджетами всіх рівнів як засада існування міжбюджетних відносин
Під бюджетом з практичної точки зору ми розуміємо фінансовий план ведення господарства на черговий рік державою в особі органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. До фінансового плану додається розпис доходів та видатків бюджету. Кошторис або розпис - є числове вираження у грошах, огляд в означеному, більш або менш систематичному порядку можливих надходжень та видатків у господарстві суспільного союзу на майбутній період (рік), з виведенням балансу між двома порядками цих цифр [172, с.4-5]. У цьому контексті виникає закономірне питання щодо першопричини доходів відносно видатків, або навпаки.
Ще на початку ХХ сторіччя професор І.М. Кулішер чітко окреслив, що видатки - вихідна точка, завдання, яке необхідно виконати; доходи - засоби їх покриття, те, що шукають у фінансовій теоремі. Він протиставив державне господарство приватному: господарство окремої особи, товариства, союзу визначає власні видатки доходами; доходи складають його межу, вказують розмір можливих видатків. У державі ж, навпаки, керують, визначають потреби, які підлягають задоволенню, кошти для яких повинні знайтись, якщо видатки потрібні, необхідні, визнані невідкладними, обов'язковими [132, с.11-12].
Першочергове формування обсягу державних витрат, які необхідно здійснити задля забезпечення пріоритетних напрямків розвитку країни, визначає обсяг державних доходів, що повинні бути мобілізовані. Залежність доходів бюджету від видатків притаманна і всім країнам сучасності: історично визріла необхідність обов'язкового, гарантованого державою забезпечення необхідним мінімальним розміром фінансових ресурсів пріоритетних напрямків розвитку держави (особливо соціально-культурних заходів) незалежно від темпів економічного зростання, податкової політики тощо. Перш за все це обумовлено можливістю існування саме у держави, а не у приватних господарств фіскальних інструментів, які порівняно з іншими важелями державного управління економікою країни відрізняються примусовим механізмом дії: надходження доходів до бюджету зумовлені необхідністю виконання державою певних функцій. Але необхідно також зазначити, що існує і верхня межа збору державних доходів. Як правило, це створена за певний рік валова додана вартість (за мінусом витрат на підтримання життя трудового населення).
В сучасних умовах необхідність гарантованого державою обов'язкового забезпечення пріоритетних напрямків розвитку країни та територіальних одиниць вирішується через діяльність органів державної та місцевої влад шляхом передачі останній певних повноважень щодо виконання відповідних функцій. За органами місцевого самоврядування також закріплюється частина державних доходів (закріплені доходи), передається частина податкових повноважень, яка обумовлює появу власних доходів, надаються доходи у вигляді відрахувань від загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів - регулюючі доходи.
В Україні повноваження місцевих органів влади тісно переплетені із засадами розмежування державної власності між загальнодержавною та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю). Відповідно до Закону України від 7 лютого 1991 року №697-ХІІ "Про власність" суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України; суб'єктами права комунальної власності - адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (стаття 32). Статтями 34 та 35 окреслені об'єкти права загальнодержавної та комунальної власності.
Проте, Конституцією України (стаття 142) не передбачається знаходження у власності районних та обласних рад об'єктів комунальної власності. Виходячи з цього, виникає питання на підставі яких критеріїв частина об'єктів комунальної власності залишається в управлінні територіальних громад сіл, селищ, міст та районів у містах, а друга - передається в управління районних та обласних рад. І це при тому, що ми можемо також поставити питання щодо критеріїв розподілу власності між загальнодержавною та комунальною. У той же час слід наголосити на наявній суперечності Закону України "Про власність" положенням Конституції в частині відсутності у складі об'єктів комунальної власності землі та природних ресурсів. Це підриває фінансову автономію місцевих бюджетів.
Проблема забезпечення достатніми фінансовими ресурсами всіх ланок бюджетної системи зазвичай не розглядається одночасно із проблемою забезпечення їх самостійності, як необхідною передумовою ефективної діяльності органів місцевого самоврядування. Вибір саме цієї стратегії в організації міжбюджетних відносин підтверджується напрямком трансформації методів та інструментів.
Прийнятий із значним запізненням Закон України від 5 лютого 2004 року №1457-ІV "Про розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності 14 липня 2004 року, визначає правові засади розмежування земель державної та комунальної власності й повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, має покращити матеріально-фінансову базу місцевого самоврядування з посиленням ступеня їх фінансової незалежності.
Ринкові перетворення, що здійснюються в нашій країні, вимагають вирішення питань ефективності використання майна як центральних органів влади, так і місцевих. Зміни ж, що відбулись з часів здобуття Україною незалежності, в розмежуванні державної власності між рівнями влади не досягли ефективності в її використанні. На теперішній час не викликає суперечностей твердження, що ефективність господарювання залежить від категорії суб'єкта привласнення його фінансових результатів. Що ж до об'єктів комунальної власності, ми маємо одночасно спільне і роздільне привласне