РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічна характеристика хворих.
Під наглядом знаходилися 156 хворих віком від 19 до 78 років: чоловіків - 112,
жінок – 44. Пацієнти перебували на лікуванні у гастроентерологічному та
загально терапевтичному відділеннях 411-го ЦВКГ. Діагноз хронічного
невиразкового коліту було встановлено згідно з класифікацією А. М. Ногаллера і
співавторів (1992) та МКХ (10 шифр К52 – хронічні неінфекційні невизначеної
коліти) 62 чоловікам (75,6 %) та 20 жінкам (24,4 %). Діагноз СПК було
встановлено згідно з Рекомендаціями Міжнародної наради експертів (Рим, 1999) 50
чоловікам (67,6 %) та 24 жінкам (32,4 %) [318]. Для отримання фізіологічних
біохімічних показників в еритроцитах та плазмі крові, обстежена група з 25
практично здорових осіб. При вивченні морфологічних показників колонобіоптатів
контрольну групу склали 25 осіб, серед котрих у 18 виявлені солітарні поліпи
аноректальної ділянки, а у 7 - геморой при відсутності скарг на рецидівуючу
кишкову дисфункцію.
Клінічними, інструментальними та лабораторними методами у всіх пацієнтів
виключені гострі кишкові інфекції, запальні хвороби кишечнику (неспецифічний
виразковий коліт та хвороба Крона), хвороба Уїпплу, онкологічна патологія
кишечнику та вторинні порушення його функції при системних захворюваннях.
У всіх досліджуваних хворих визначено спільність клінічного симтомокомплексу,
але при вивченні етіологічних факторів, в одних хворих були підтверджені
архівною медичною документацією або вірогідні за анамнезом життя перенесені
гострі кишкові інфекції (та/або гельмінтні інвазіі), вірогідні медикаментозні
ушкодження кишечнику, з якими вони пов’язували початок або загострення кишкових
розладів. В цієї группі були визначені ендоскопічні та морфологічні ознаки
різноманітних ушкоджень СОТК (запального та/або запально-дістрофічного
характеру). В подальшому таких хворих було віднесено до групи із ХНК (середній
вік 46,2 ± 25,8 років).
Хворим, які не мали анамнестичних або документальних підтверджень інфекційних
та інших етіологічних факторів ХНК та які пов’язували дебют та погіршення стану
із гострими та хронічними психотравмувальними обставинами, виставлялся
попередній діагноз СПК (середній вік 39,7 ± 17,5 років).
Ми вивчали частоту виявлення симптомокомплексу, визначеного «Римськими
критеріями – ІІ» у 1999 році [319] для діагностики СПК, у цих двох груп хворих.
Попередній аналіз скарг у хворих на ХНК та СПК показав відсутність вірогідної
різниці за кожним із запропонованих діагностичних ознак (таблиця 2.1.1).
До того ж, при лабораторно – інструментальному дослідженні наявність кишкової
дискінезії виявлено у 100 % хворих з ХНК та СПК, а різноманітні патологічні
зміни у СОТК виявлено у 77 (93,9 ± 2,5 %) хворих на ХНК та 66 (89,2±3,5%)хворих
на СПК(Р>0,05).
Таблиця 2.1.1
Порівняльна характеристика частоти зустрічаємости «Римських критеріїв
–ІІ» у хворих на хронічний невиразковий коліт і синдром подразненої
кишки, абс. кількість хворих (%, Х ± SX)
Римські критерії – ІІ»
Хворі на ХНК,
n = 82
Хворі на ПК,
n = 74
Існування абдомінального болю
та/або дискомфорту 12 тижнів на рік останнім роком
77 (93,9± 2,45 )
74 (100 %)
> 0,05
Біль або дискомфорт зменшуються після дефекації
71 (86,6 ± 3,6)
68 (91,9 ± 3,0)
> 0,05
Біль асоцийована зі зміною частоти дефекації
80 (97,6 ± 1,4)
74 (100)
> 0,05
Продовження таб. 2.1.1
«Римські критерії – ІІ»
Хворі на ХНК,
n = 82
Хворі на СПК,
n = 74
Біль асоцийована зі зміною консістенції калу
73 (89,0 ± 3,3)
69 (93,2± 2,8)
> 0,05
Симптоми, що тривають більш 25 % доби
Зміна частоти випорожнення
(більш 3 разів на добу чи меньш 3 разів на тиждень)
74 (100)
> 0,05
Зміна нормальної консістенції калу (твердий, «вівчачий», рідкий, водянистий)
82 (100)
74 (100)
> 0,05
Порушення акту дефекації (напруження, імперативні поклики, почуття неповного
випорожнення)
82 (100)
74 (100)
> 0,05
Виділення з калом слизу
82 (100)
74 (100)
> 0,05
Здуття або почуття розпирання у черевній порожнині
82 (100)
74 (100)
> 0,05
Таким чином, в подальшому хворі на ХНК і СПК були об’єднані до одних груп
спостереження і вивчалися разом.
Серед етіологічних факторів ХНК за даними анамнезу та вивчення попередньої
медичної документації у 37 (45,1 %) хворих були перенесені кишкові інфекції:
шигелльоз – 18 (22 %); сальмонельоз – 7 (8,5 %); інші – 2 (2,4 %), а також
паразитарні інвазії – 13 (15,9 %). У 46 хворих (56,1 %) мали місце
медикаментозні (ятрогенні) пошкодження внаслідок тривалого, а іноді
безконтрольного використання нестероїдних та стероїдних протизапальних засобів,
антибіотиків, антацидів та послаблюючих, особливо з подразнюючим механізмом
дії. У 7 хворих (8,5 %) можна було припустити наявність ішемічного коліту на
тлі загального атеросклерозу та особливостей клінічного перебігу, хоча
виявлення гемосідерину у колонобіоптатах для діференційної діагностики не
визначали. Переважна більшість хворих - 131 (84%) вказувала на регулярні
погрішності у режимі та якості годування.
Серед хворих на СПК:
72 особи (97,3 %) пов’язували виникнення та (або) загострення кишкових розладів
з впливом гострих або тривалих психотравмувальних обставин;
68 осіб (91,9 %) вказували на постійні аліментарні погрішності, 39 (52,7 %) –
на тривале періодичне, часто безконтрольне вживання медикаментів (антибіотиків,
послаблюючих або лопераміду),
27 (36,5 %) мали вказівки на можливе перенесення гострих кишкових інфекцій
(дані у медичній документації відсутні, в подальшому антитіла до них не
визначалися).
У 142 хворих (92 %) виявилася супровідня гастро
- Київ+380960830922