РОЗДІЛ 2
Організаційні аспекти видавничої діяльності УРВС
2.1. Співробітники видавничої інституції
Видавнича діяльність УРВС уможливлювалася лише завдяки натхненній праці її
засновників, завдяки “енергії одиниць”, бо “ті люди, що її ведуть, не “спали”,
але закасували порядно рукави, придумуючи, звідки й як добути для неї фондів,
що й як видавати, як видане збувати і т.д.” [135]. На чолі видавництва стояли
визначні громадські діячі, що не раз були організаторами та рушіями
національно-громадських починів. До першої Дирекції входили В. Будзиновський
(до листопада 1900 р.), М. Заячківський (до половини 1902 р.), В. Охримович
(надалі – активний член Спілки), В. Гнатюк; до Надзираючої ради (як вищої
інстанції, згідно зі статутом 1899 р.) – М. Грушевський, І. Франко, Л.
Озаркевич, Т. Ревакович, Н. Кобринська, В. Шухевич (до 1900 р., тоді ж на його
місце було обрано М. Грушевську) й ін., найвищим керівним органом були Загальні
збори членів товариства. Проте вже 1901 р., після реформування статуту, до
складу нової Дирекції УРВС увійшли М. Грушевський, І. Франко та В. Гнатюк
(єдиний полишений з минулого складу, він, окрім того, найдовше був одним із
чільних представників видавничого осередку). Вони довгий час і складали кістяк
колективу. Вже сам склад співробітників осередку був своєрідним гарантом
високої якості та різноманітності видавничої продукції.
Даючи початок видавництву, засновники Спілки керувалися завданнями та потребами
певного історичного моменту, акумулювали навколо інституції громадські сили,
проголошуючи домінантними інтереси всього народу, не шкодуючи власних зусиль:
“Чинности дирекциї сповняли ся безплатно або за дуже малою оплатою; презенцийна
марка хоч була признана, нїким з надзорчої ради не була жадана” [136].
Жорсткого розподілення службових обов’язків між співробітниками не існувало:
вони (М. Грушевський, І. Франко – Н.Б.) “негайно прикладали свої руки, де щось
могли поправити, приспорити, поліпшити”. “Ми були чорноробами духу, – згадував
М. Грушевський. – Сліпли разом над правкою “недозрілих плодів” наших молодих
співробітників. Пріли над коректами, над рахунками і слізницями по датки на
видавництво. Бігали по всяких організаційних нарадах та гурткових зборах”
[137]. Рішення про прийняття до друку того чи іншого твору приймалося
колегіально. Так, у листі до О. Маковея М. Грушевський пише: “Про видання
повістей В. доложу Спілці, але думаю, що не прийме”; чи от до І.
Нечуя-Левицького: “... дістав кінець “Хмар”. Побачивши, що такий величенький
кусник, я й иньші панове подумали, що ліпше видати “Хмари” осібною книжкою, з
сим кінцем, накладом Видавн[ичої] спілки, аніж друкувати відірваний кінець” [28
повість “Хмари” з надісланими І. Нечуєм-Левицьким додатками і виправленнями
вийшла накладом УРВС у Львові 1904 р.] [138] та ін.
Завдяки М. Грушевському, що був справжнім координатором, виразником суспільних
та політичних потреб та прагнень нації, і розгорнулася жвава видавнича
діяльність. Аналізуючи працю М. Грушевського для УРВС, необхідно відзначити
його організаційні здібності, що немало прислужилися розвитку й піднесенню
видавничої справи, розповсюдженню української книги, преси на теренах усієї
України. “Обставини складалися так, – зазначає М. Грушевський, – що на мою долю
припадало більше організаційної, керівничої праці” [139], хоча він активно
долучався до всіх додрукарських стадій видавничого процесу. Саме М.
Грушевському належала ціла низка стратегічних керівних рішень, що базувалися на
правильних, далекоглядних прогнозах. Він висловив думку заснувати видавництво.
За його ж ініціативою серії видавництва 1904 р. зазнали остаточного
реформування. Аби вивільнити кошти, М. Грушевський пропонує продати ексклюзивні
права на значну частину видань Спілки книгарні НТШ. Після знесення заборон на
Підросійській Україні щодо поширення україномовної видавничої продукції з
початком 1907 р. за його почином відбулося перенесення до Києва друку “ЛНВ” й
частково книжкової продукції.
Очолюючи новий видавничий проект, М. Грушевський став вправним “диригентом”
інституції (до 1901 р. був членом Надзираючої ради, надалі – її “начальним”
директором). Він професійно та безпомилково визначав та формував тематичну
направленість видавничої продукції, активно залучав нових авторів, як
принциповий науковець та редактор, незмінно оцінював, рецензував видання
Спілки, був активним автором значної частини видань, не залишався байдужим до
вивчення відгуків читачів на нові видання Спілки і т.д. М. Грушевський, що
стояв біля витоків українського наукового книговидання, активно формував
видавничі пріоритети осередку.
Серед основних труднощів М. Грушевський вирізняв, окрім на загал недостатнього
інтересу зі сторони української суспільності до видавничої продукції загалом,
ще й “брак більшого числа робітників, котрі би хотїли посьвятити свої сили для
розвою спілки” – причини, що “не позволили їй розвинути свою дїяльність так, як
бажалось” [140]. Серед багатьох співробітників видавництва, яких ввів до складу
М. Грушевський, був Ю. Мудрак (з листопада 1900 р. – до 1902 р. – заступник М.
Заячківського, від 1902 р. – 1903 р. – директор). Одночасно директором Спілки у
ці роки був І. Макух, їх заступниками І Петрушевич та С. Томашівський. Вони
виконували адміністративну роботу, полишаючи редакційні справи її засновникам.
Активну участь в інституції М. Грушевський брав аж до кінця 1913 р. Уже з 1914
р. він відходить від безпосередніх справ, очевидно, вважаючи “видавництво
настільки наладженим і організованим, що воно може йти без мене” [141]. Так, у
відповідь на лист І. Франка [29 очевидно, лист І. Франка від 13.
- Київ+380960830922