РОЗДІЛ 2
Шляхи регулювання спадкових відносин
у системі загального права
Англосаксонська правова сім’я (система загального права) є однією
найрозповсюдженіших, старіших і впливовіших правових сімей сучасного світу
[180]. За своїми основними параметрами, включаючи географічні, культурні,
історичні та інші фактори, а також міру свого впливу на інші правові системи,
ця правова сім’я, за загальним визнанням дослідників, може порівнюватися лише
із такою правовою сім’єю, як романо-германська [181, с.89]. Крім того, у основі
романо-германської і англосаксонської правової сім’ї знаходяться спільні
елементи культури. Так, Великобританія, США, Канада і держави Європи мають
схожий рівень розвитку, зокрема у галузі науки, техніки, мистецтва, у
політичній, соціальній і правовій теорії [182, с.3]. Проте кожна система права
в силу своїх природних та інших особливостей виробляє у собі поряд із
загальними ознаками „настільки яскраві та особливі якості”, що це дозволяє
кожній із них „мати свою певну індивідуальність” [183, с.434]. „Загальне право
– інше”, вказує бельгійський вчений, спеціаліст у галузі порівняльного права
Рауль ван Канегем [184].
О.Гренкова, дослідивши дві [17 Континентальну систему права (романо-германську
правову сім’ю) і систему загального права (англосаксонську правову сім’ю). ]
системи спадкового права, стверджує, що вони єдині за своєю природою та
соціально-економічними функціями, проте мають багато розбіжностей, що пов’язані
насамперед з розбіжностями між системами права, а також з тим, що спадкове
право відображає, устрій сімейних відносин, історичні традиції, релігію тощо
[69, с.6].
Загальне право, як система права, вказує А.Довгерт, створено в Англії після
норманського завоювання у результаті діяльності королівських судів [185,
с.459]. Найвідомішою пам’яткою цього права є „Правда Етельберта” (600), що
містила 90 статей, які регулювали правові відносини, в тому числі, і відносини
спадкування [186, с.108]. Англійське право за свою багатовікову історію не мало
великих потрясінь та катастроф, як це було, наприклад, у Франції 1793 р. чи в
Росії у 1917 р., зазначає А.Романов [187, с.58]. Це право завжди було і
залишається домінуючою частиною, осередком правової системи загального права.
Воно – її основа, фундамент, на якому стоїть вся будівля загального права [180,
с.115]. Крім цього, право Англії є зразком (моделлю) для правових систем
більшості англомовних країн, від якого, за словами Р.Давида, безумовно, можна
відхилятися з деяких питань, але воно в цілому береться до уваги і шанується
[3, с.252].
Проте Великобританія не є державою з єдиним правопорядком. Так, Ірландія,
Шотландія, Нормандські острови та острів Мен мають частково власне право, яке
відрізняється від права Англії та Уелса [72, с.350]. Тому, наприклад, у
Шотландії діє шотландське право, яке відрізняється, зокрема, кодифікацією.
Правова система США в силу свого історичного розвитку, за виключенням штату
Луїзіана, ґрунтується на загальному праві Англії. О.Жидков вказує, що більшість
американських правових інститутів є похідними від англійських, але загальне
право США не є лише копією права Англії. При всіх його генетичних зв’язках та
схожості з англійським правом, воно у процесі історичного розвитку набуло
своєрідності та унікальності [188, с.8]. „Батько” американської юридичної науки
Д.Сторі доводив: загальне право у США за своєю природою і характером не є
абсолютно законсервованим та незмінним. Це сукупність елементарних принципів і
суспільно прийнятих судових істин, які з прогресом суспільства постійно
поповнюються та пристосовуються до змін [189, с.5].
Зазначимо, що створене в Англії загальне право сприйнято одними державами
частково, а в інших воно перетворилося на власне прецедентне право, яке багато
в чому відмінне від англійського. Розглянемо особливості спадкування у цих
державах.
2.1. Колізійні норми спадкування у праві держав системи загального права
Як зазначалося вище, американська система права сформувалася на основі
англійського права, проте в США МПрП виникло раніше, ніж в Англії, і отримало
більший розвиток [26, с.224]. Великобританія у першій половині ХІХ ст.
перейняла у США колізійну доктрину. Засновником цієї доктрини вважається член
Верховного суду США Д.Сторі, який опублікував у 1834 р. „Коментарі до
конфліктного права” [170].
Л.Лунц вказує, що протягом першої половини ХІХ ст., і навіть пізніше,
англійські та американські суди не знали інших авторитетів у галузі
конфліктного права, окрім Д.Сторі. Для побудови свого колізійного вчення
Д.Сторі перейняв деякі юридично-технічні прийоми та поняття у голландських
юристів У.Губера і Вутта. Дуже довгий час доктрина існувала як основне джерело
вирішення колізійних питань, як в Англії так і в США. Це джерело
вдосконалювали, зокрема А.Дайсі в Англії, в США – Д.Біль [25, с.141,142].
Л.Лунц доводив, що не існує кодифікації МПрП у Англії та США. В цих країнах є
окремі, казуїстичного характеру акти щодо колізійних питань. В Англії
користувався значним впливом курс А.Дайсі, який містив кодифікацію судових
прецедентів у галузі конфлікту законів [54, с.86,87]. Американський інститут
права (США) у 1934 р. було складено „Перший Звід колізійного права США” (First
Restatement) [18 Перший Звід становить не тільки історичний інтерес, основні
його положення нині використовуються у багатьох штатах США. ] на базі
тритомного курсу конфліктного права Біля. Звід – це неофіційне доктринальне
джерело, яке мало великий авторитет серед американських суддів, і вплинуло на
судову практику. Так, Х.Кох, У.Магнус, П.Вінклер фон Мо
- Київ+380960830922