РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА СТАНУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО
ПРИЗНАЧЕННЯ В УКРАЇНІ
2.1. Склад, розподіл, динаміка та характер аграрного землекористування
Земля є одним із найважливіших компонентів природного середовища, що
використовуються для виробництва матеріальних благ. Всі природні фактори життя
рослин (вода, світло, поживні речовини), які потрібні для їх повноцінного
існування, немов би інтегруються в земельних ресурсах.
Землю слід розглядати в різноманітних аспектах. З природно-біологічної точки
зору земля є матерія. У географічному розумінні землю розглядають як всю
поверхню планети. Екологія вивчає властивості землі у взаємодії з іншими
компонентами природи як важливого елемента біосфери. Узагальнення вище-
вказаного формує поняття «земля» як основного компонента первісної структурної
одиниці біосфери – біогеоценозу. Земельні ресурси є природно-історичним тілом і
просторовим комплексом взаємопов’язаних між собою елементів природи [58, с.
11]. Вони належать до незамінних компонентів природного середовища. Натомість,
ґрунт слід розглядати як живе тіло, яке при раціональному використанні є
відновлюваним ресурсом, джерелом кормів і білка, продуктів харчування і
енергії, основною умовою існування живих організмів на суші [147 с. 4].
Історія розвитку людського суспільства взаємопов’язана з земельними
відносинами, адже людина без природи, без землі не може творити, тому що це –
той матеріал, на якому, і за допомогою якого працею створюються продукти,
результати цієї праці. Сам процес людської діяльності зводиться до взаємодії
людини з природою, з землею, адже праця – доцільна діяльність людини, що
спрямована на видозміну і пристосування предметів природи для задоволення своїх
потреб. Наприкінці ХІХ століття відомий німецький хімік Лібіх, зазираючи у
майбутнє, зазначив, що удосконалене землеробство – справжня основа торгівлі і
промисловості, воно – перше джерело усіх народних благ [14, с. 26].
Особливе значення земля мала для українського народу, тому що досить довго
Україна відносилась до держав, основною виробничою галуззю яких є аграрне
виробництво. Ще за радянських часів Україну величали житницею СРСР.
З розвитком цивілізації, за рахунок науково-технічного прогресу, удосконалення
засобів і предметів праці підвищується продуктивність і ефективність
сільськогосподарського виробництва і, зокрема, землеробства. Науково
обґрунтовані розміщення і спеціалізація дозволяють раціонально підійти до
виробничих процесів і тим самим підвищувати родючість ґрунтів і урожайність
сільськогосподарських культур. Відтак, якщо в 1200 р. із врожаю одного гектара
можна було створити продукцію, що задовольнила б продовольчі потреби лише 4-5
осіб протягом року [147, с. 8], то сьогодні ця цифра сягає у Нідерландах – 16,5
осіб, у Бельгії – 12,5 осіб, у Японії – 26,5 осіб. В Україні цей показник
значно нижчий, ніж у розвинених країнах.
У сільському господарстві земля є не лише матеріальною основою його
функціонування, а й активним чинником виробництва. Земля функціонує як предмет
праці, коли людиною використовується лише верхній родючий шар, тобто ґрунт, для
створення необхідних умов росту і розвитку сільсько-господарських культур.
Результати виробництва залежать безпосередньо від родючості ґрунтів,
фізико-хімічних і біологічних процесів, що відбуваються у них. Воднораз земля
виступає й знаряддям праці, коли використовуються її фізичні, біологічні і
механічні властивості для отримання аграрної продукції. Лише в сільському
господарстві земельні ресурси – найважливіша продуктивна сила – є одночасно
предметом і знаряддям праці.
Землі сільськогосподарського призначення мають ряд специфічних властивостей,
які відрізняють їх від інших засобів аграрного виробництва. У процесі розвитку
продуктивних сил засоби виробництва кількісно збільшуються та якісно
змінюються. Зношені засоби виробництва з часом замінюються новими, технічно
досконалішими та економічно вигіднішими. Щодо землі, то її не можна нічим
замінити, тому що вона – продукт природи. У процесі виробничого використання,
за умов дотримання певних вимог раціонального використання, земля здатна
самовідновлюватися.
Ще одна відмінність землі як засобу виробництва – земля нерухома. Така
особливість висуває місце розташування земельних ділянок у ряд чинників, які
певною мірою визначають умови і результати виробництва. Просторова нерухомість
землі зумовлює необхідність розміщення та спеціалізацію виробництва, враховуючи
віддаленість від ринків збуту продукції, розташування населених пунктів, шляхів
сполучення. Мінімізація відстані сільськогосподарських угідь від місць
переробки та збуту продукції позитивно впливає на прибутковість продукції.
Просторова нерухомість землі визначає специфіку використання інших засобів
сільськогосподарського виробництва та праці.
Найголовнішою специфічною властивістю землі, що відрізняє її від інших засобів
виробництва, є родючість ґрунту, розуміння економічного змісту якої має велике
значення для вирішення комплексу проблем раціонального використання землі та
земельних відносин. За класичним визначенням родючість ґрунтів – здатність
землі, її верхнього шару забезпечувати певний урожай сільськогосподарських
культур [123, с. 15]. Тобто родючість – це здатність ґрунту нагромаджувати та
утримувати вологу, кисень й поживні речовини і трансформувати їх в доступній
для рослин формі. Постійна мінливість цих факторів безпосередньо позначається
на рівні родючості. Розрізняють природну, штучну, економічну, абсолютну та
відносну родючість.
Природна родючість ґрунту утворилася у проце
- Київ+380960830922