РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ СЕМАНТИЧНИХ ОСНОВ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ АРХІТЕКТУРИ В ПРОЦЕСІ ЇЇ
ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ
2.1. АНАЛІЗ ІСТОРИЧНОГО РОЗВИТКУ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ АРХІТЕКТУРИ ВІД ДАВНЬОГО
ЄГИПТУ ДО І пол. ХХ ст. Представницька архітектура виникла разом із
цивілізацією, коли відбувся розподіл суспільства на класи і з’явилися люди, в
чиїх руках опинилися багатство і влада. Спочатку адміністративно-управлінську
та ділову функції приймали на себе їх житлові помешкання (палаци, замки,
резиденції), але в процесі розвитку сформувалися нові типи громадських
будівель, до яких перейшли вказані функції – ратуші, будинки зібрань,
адміністративно-управлінські будинки, дипломатичні і комерційні представництва,
посольства, тощо. Всі вони були і залишаються відображенням змісту і характеру
епохи та мають яскраво виражений образ сили і влади. Найбільш виразну образну
характеристику представницька архітектура отримувала в періоди посилення
державності, деспотій та авторитарної влади, тому в дослідженні знайшли значно
більше відображення будівлі саме цих історичних періодів. Об’єкти
представницької архітектури завжди виконували роль головного, кристалізуючого
міське середовище елемента, значущість та образність якого поступово були
втрачені разом з підвищенням масштабу й об’ємів рядової житлової забудови. Тому
важливим завданням в дослідженні було з’ясування шляхів зародження й розвитку
цієї групи споруд з метою найповнішого виявлення своєрідності мови, якою
створювались об’єкти дослідження та диференціація їх за типологічною ознакою
для відпрацювання прийомів і засобів вирішення їх образу.
Унікальність завдань, що стояли при розробці досліджуваних об’єктів,
локальність їх розташування в структурі поселень, відносна нечисленність у
кожному історичному періоді обумовили розгляд споруд цього типу на достатньо
великому географічному та часовому просторі. Був проведений аналіз 213 об’єктів
європейської, північно-африканської, американської, російської гілок розвитку
та 115 об’єктів з України на значному за часом періоді – від ІІІ тис. до н.е.
до сьогодення, об’єднаному еволюційним розвитком архітектури цього
функціонального типу. Він дав змогу прослідкувати специфіку, закономірності
розвитку та процес формування семантичних основ, що впливають на закономірності
формування образу представницької архітектури.
В кожному історичному періоді були виявлені найхарактерніші типи досліджуваних
будівель. Так, для Давнього Світу ними були храм і палац, що часто складали
єдиний комплекс і були пов’язані функційно. В Давньому Єгипті він являв собою
великий замкнений простір, що можна розглядати як результат піднесення і
зміцнення влади фараона, ускладненням придворного культу. Деякі риси, що були
притаманні єгипетській архітектурі, згодом знайдуть своє вираження та розвиток
у подальшій історії представницької архітектури: масивність, брутальність
загальної композиції; завищений масштаб у порівнянні з „рядовими” житловими
спорудами; замкненість і, навіть фортечний характер; контраст темних порівняно
невеликих приміщень житлової частини з великими залами офіційної частини;
зростання мас, їх кількісне нарощування; пишність, велич і неприступність,
тощо.
Розвиток представницької архітектури від малого до великого прослідковується на
прикладі палаців і храмів Дворіччя. Тут ранні палаци мало чим відрізнялися від
багатої домівки, але мали внутрішнє подвір’я, яке потім стане зростати
кількісно та якісно. В Ассирії можна побачити вже величезні палацеві комплекси,
з чіткою планувальною структурою. Як і в Єгипті, величезна маса палацу повинна
була вражати своєю міццю. Семантичними особливостями формування образу
представницької архітектури цього періоду є: масивність і брутальність
об’єктів; відсутність тектонічних членувань, внаслідок чого досягалося
створення відповідного враження повного панування маси над простором;
влаштування і піднесення на широку платформу урочистого входу; орієнтація кутів
будівель за сторонами світу; прямокутний план, зорієнтований на внутрішній
простір з глухими зовнішніми стінами; компактність об’ємів, що досягалося
сполученням квадратних планів груп приміщень; заплутаність розпланування палацу
і одночасно регулярною чіткістю загального плану комплексу.
Наявність внутрішніх дворів, навколо яких розташовувалися приміщення різного
призначення та композиційне виділення головного приймального залу-мегарону,
навмисна заплутаність плану, зумовлена функціональними процесами та
ідеологічними вимогами створення відповідного художнього вирішення, складна гра
об’ємних мас та живописність і безперервність внутрішнього простору, сприйняття
архітектури тільки в процесі руху, у часовій послідовності, активне
використання декоративного живопису і пластики у формуванні
архітектурно-художнього образу – головні риси досліджуваних споруд Криту та
материкової Греції.
В Давньому Римі імператорського періоду житлова частина палацу відокремлюється
в окрему будівлю. Усе в палаці підпорядковано виділенню головного – тронної
зали, яка починає відігравати значну роль, не тільки утилітарно, але й
композиційно. Палаци, на відміну від попередніх епох, стають відкритими ззовні.
Зміна історичних подій відбилася й на представницькій архітектурі. У період
кризи імперії, резиденція перетворюється на фортецю. Спосіб життя, що став
більш суворим, обумовив втрату цілої низки приміщень, що раніше входили до
складу палацу, разом із тим, ритуал імператорського культу, що ускладнився в
зв’язку із впливом східних традицій, вимагав створення парадного центру палацу.
Римські принципи розпланува
- Київ+380960830922