РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНА АДАПТАЦІЯ У ПЕРЕХІДНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ОНТОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
2.1. Синергетична парадигма як методологічне підґрунтя побудови онтології соціальних процесів.
Як зазначалося в першому розділі, цілісне осмислення феномена соціальної адаптації людини потребує нових підходів. Однак насамперед, на нашу думку, для вирішення цього завдання слід поставити питання про побудову цілісного образу суспільства, враховуючи при цьому сучасні здобутки як філософсько-гуманітарних, так і природничих наук. Таке цілісне наукове знання стало можливим завдяки розвідкам в галузі теорії нелінійних систем (синергетики), можливості якої на цій царині ще далеко не вичерпані. Особливо плідним може бути залучення арсеналу понять синергетики до роботи, пов'язаної із створенням соціальної онтології, покликаної привнести у соціально-філософське вчення про суспільство уявлення про нього як про специфічну систему, що самоорганізується.
Отже, спробуємо виявити, яким чином синергетична парадигма може бути корисною при вирішенні означеного вище завдання. Однак, спершу зупинимося на питанні про те, як взагалі синергетика трансформує сучасну соціальну філософію. Слід зазначити при цьму, що на сьогодні вже накопичено достатній потенціал, представлений у значній кількості праць як зарубіжних, так і вітчизняних авторів. Опубліковані праці можна умовно розділити на три великі групи.
До першої входять дослідження, в яких на основі ідей і підходів синергетики вводяться нові філософські уявлення, такі як "нелінійне мислення" [48, 38-52], "синергетика систем, що пізнають самі себе" [3, 59-70], "лінеаризація, тобто прокреслювання однієї траєкторії в нелінійному смисловому континуумі" [22, 99-113] тощо. Ці поняття спочатку здаються парадоксальними. Наприклад, "нелінійність" або "новизна" мислення не можуть, на перший погляд, розглядатися як його переваги. Набагато важливішою є його правильність і адекватність об'єктам, що вивчаються. Тому евристична цінність або метафоричне значення введених понять повинні бути об'єктами філософського аналізу.
В іншій групі праць, навпаки, загальновідомі поняття синергетики (біфуркація, хаос, аттрактори) використовуються для створення нових гуманітарних концепцій. Виникають такі підходи, як синергетика політики [19, 55-67] або синергетика історичного процесу. Ці підходи розвиваються в рамках гуманітарних дисциплін і не апелюють до конкретних результатів або математичного апарату синергетики.
Нарешті, до третьої групи можна віднести праці, в яких пропонуються підходи, що вимагають спільної роботи гуманітаріїв і природознавців [83, 33]. Вони припускають можливість аналізу гуманітарних проблем за допомогою методів природничих наук. Наприклад, в статті О. Мітіної і В. Петренка пропонується аналіз еволюції політичних партій за допомогою одновимірних відображень, де змінною виступає прихильність до демократичних цінностей [82, 103-115].
В цьому випадку виникає питання про способи вимірювання цієї величини в деякому семантичному просторі. Інший приклад - висунутий М. Мойсеєвим підхід до пошуку повільних змінних в історичному процесі, званих "адіабатичними інваріантами" [78, 63-75]. В цій групі праць використовуються не тільки загальні ідеї, але і конкретні результати природничих наук.
Синергетика, або концепція самоорганізації, сьогодні оформлюється в особливу науку, предметом якої є самоорганізаційні механізми виникнення порядку в системах найрізноманітнішої природи. Йдеться про механізми самовільного, спонтанного макроскопічного впорядкування, що беруть свій початок в сутнісних характеристиках самої системи, в її самовільному структуруванні, яке виникає в таких системах за певних умов. Системи, що є об'єктом теорії самоорганізації, мають низку характеристик, котрі виводять їх в особливий клас систем, здатних до самоорганізаційних перетворень. Як зазначає Л. Бевзенко, "найважливішими із цих характеристик є нелінійність, достатня віддаленість від стану рівноваги (неврівноваженість). Такому класу об'єктів властива здатність спрямовувати процеси впорядкування в особливе русло, котре не виявлялось і не вивчалось у випадку лінійних врівноважених систем. Загальна картина структурного малюнка, який при цьому виникає, складається в особливий образ порядку, процесу його породження, збереження та руйнування, котрий можна вважати основним змістом самоорганізаційної парадигми" [11, 10].
Ця парадигма постає насамперед альтернативою як модерністському світогляду, так і класичним філософським та соціально-філософським уявленням, котрі зазнають в ній сумніву та критики, - передусім це постулат прогресивності світового розвитку, який багато в чому є похідним від "лінійності світоглядних паттернів" [9, 116].
Необхідно погодитися з твердженням про те, що синергетика як міждисциплінарний напрям наукового пошуку має глибокі, не тільки методологічні, але і світоглядні наслідки. "Вона не просто змінює поняттєвий склад мислення, але частково перебудовує і наше світобачення, сприйняття простору і часу, наше ставлення до життя та життєву позицію. Синергетика відкриває інший бік світу: його нестабільність, нелінійність і відкритість (різні варіанти майбутнього), зростаючу складність формоутворень і їх об'єднань в еволюційні цілісності. Оскільки сам термін "синергетика" не є загальноприйнятим, загальна спрямованість подібних досліджень, що проводяться низкою сучасних наукових шкіл, може бути виражена небагатьма стрижневими словами: еволюція, коеволюція, самоорганізація, складність, хаос, нелінійність, нестабільність, відкритість. Необхідно визнати - синергетика розглядається тут як "новий рух в сучасній науці, що знаменує собою становлення нового погляду людини на світ і на саму себе в цьому світі" [72, 148].
Ми переконані в тому, що синергетика як новий підхід до пізнання еволюційних криз, нестабільності і хаосу, до оволодіння методами нелінійного управління складними системами в стані їх неврівноваженості, нестабільності, є плідною для осмислення соціальної ситуації, що ск
- Київ+380960830922