РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
З метою вирішення поставлених задач в роки теперішньої епідемії дифтерії в
клінічній інфекційній лікарні (КІЛ) м.Львова проведено комплексні
епідеміологічні, клінічні, бактеріологічні, серологічні, біохімічні,
імунологічні та спеціальні – кардіоінтервалографія (КІГ) та
електронейроміографія (ЕНМГ) – дослідження у 72 дітей віком від 1 до 14 років,
хворих на клінічно маніфестні форми дифтерії та 29 бактеріоносіїв токсигенних
штамів C.d. (cубклінічні форми дифтерії).
Інформативність параметрів КІГ та ЕНМГ щодо оцінки стану вегетативної нервової
системи (ВНС) та периферичної нервової системи (ПНС) вивчено шляхом зіставлення
відповідних величин, визначених при легкій (15 хворих), середньотяжкій (38) та
тяжкій (19 хворих) формах клінічно маніфестної дифтерії. Відповідні дослідження
проведено також у 16 із 29 бактеріоносіїв дифтерії.
Експериментальна частина дисертаційної роботи виконана на морських свинках на
базі віварію та відповідного підрозділу лабораторії електронної мікроскопії
центральної науково-дослідної лабораторії медичного університету. Для затравки
використовували дифтерійний екзотоксин виробництва підприємства “Біолік” (м.
Харків).
2.1. Клінічні та загальноприйняті параклінічні методи досліджень
Обстеження хворого включало детальне вивчення анамнезу життя, зокрема,
з'ясування чинників, що могли негативно вплинути на фонову реактивність
організму: незадовільні матеріальні та житлово-побутові умови, проживання в
конфліктних сім'ях, повторні інфекційно-запальні захворювання верхніх дихальних
шляхів, носо- та ротоглотки, інші захворювання та патологічні стани.
Особливу увагу відведено вивченню даних епідеміологічного анамнезу: контакт з
хворим на дифтерію, гострий тонзиліт чи запальне захворювання верхніх дихальних
шляхів; наявність та якість проведення профілактичних щеплень (кратність,
імуногенність імунопрепаратів).
Щодо анамнезу захворювання акцентовано увагу на перших симптомах загальної
інтоксикації та локального запального процесу, характерних для дифтерії, темпах
їх розвитку, можливого впливу на них застосованих медикаментозних середників та
проведених лікувальних процедур.
При оцінці ступеня тяжкості дифтерії керувались критеріями, викладеними у
відповідних методичних рекомендаціях [252,253]. Домінуючим критерієм оцінки
тяжкості хвороби вважали ступінь проявів загальної інтоксикації з урахуванням
характеру та поширеності локального запального процесу.
Субклінічні форми дифтерії (носійство токсигенних штамів C.d.) виявили при
обстеженні контактних в осередках інфекції.
В динаміці хвороби проводились загальноприйняті лабораторні дослідження:
гемограма, загальний аналіз сечі та біохімічні дослідження. Визначали рівень
загального білка та білкових фракцій, креатиніну та сечовини, електролітів
крові, показників коагулограми.
Перелічені методи лабораторних досліджень виконували за загальноприйнятими
методиками, тому опис їх не наводимо.
Упродовж всього гострого періоду хвороби ЕКГ-дослідження проводились щодня,
при потребі упродовж дня – повторно. До обстеження хворих залучались
консультанти – отоларинголог, невропатолог, кардіолог, реаніматолог. З метою
диференційної діагностики та всебічного обстеження хворого проводили інші
цілеспрямовані дослідження (рентгенологічне, ультразвукове).
За клініко-лабораторними та ЕКГ даними в реанімаційному відділенні надавалась
невідкладна допомога та проводилась інтенсивна терапія. При потребі – штучне
відновлення прохідності дихальних шляхів (пряма ларингоскопія, пролонгована
інтубація, трахеотомія), штучна вентиляція легень, гіпербарична оксигенація
(ГБО), ЕКГ-моніторинг.
З мікробіологічних методів діагностики проводили бактеріоскопію мазків слизу з
ділянок уражень (попередній, орієнтовний метод) та повне бактеріологічне
дослідження (виділення культури збудника дифтерії, визначення його
токсигенності, чутливості до антибіотиків).
Рівень антитоксичних протидифтерійних антитіл в сироватці крові визначали в
реакції пасивної гемаглютинації (РПГА).
Поряд з цілеспрямованими щодо виділення C.d. бактеріологічними дослідженнями,
відповідні лабораторні дослідження проведено стосовно причетності до локального
запального процесу іншої патогенної мікрофлори (зокрема стрептококової). За
рівнем анти-О-стрептолізину, визначеного за викладеною нижче методикою,
оцінювали імунну відповідь організму стосовно відповідного антигенного
компонента бета-гемолітичного стрептокока групи А.
Рівень анти-О-стрептолізину (АСЛО) в крові хворих на дифтерію визначали з
допомогою О-стрептолізину сухого (СЛО) (рафтоциту). Останній має здатність
вступати в реакцію специфічної взаємодії з АСЛО сироватки крові.
Інгредієнти реакції.
1. Розчин натрія хлориду 0,9%.
2. 5% завис еритроцитів. Дефібриновану кров людини (незалежно від групи крові)
наливають в центрифужні пробірки, склографом відмічають рівень крові, після
чого центрифугують протягом 10-20 хв. при 1500-2000 об/хв. Надосадову рідину
зливають. Еритроцити промивають тричі 0,9% розчином натрія хлориду при тих же
умовах центрифугування. Умовна концентрація отриманих еритроцитів – 50%. Для
отримання 5% завису еритроцитів, останні розводять в 10 разів.
3. Сироватка крові. Кров, отриману з пальця або локтьової вени, в кількості не
менше 0,5 мл витримують 15 хв. при температурі 370,5оС, після чого поміщають в
холодильник. Через 2-24 год. сироватку відділяють від згустка і прогрівають
протягом 30 хв., після чого використовують для визначення АСЛО. Сироватку
розводять 0,9% розчином натрія хлориду до таких концентрацій: 1:50, 1:250,
1:1000.
4. Препарат стрептолізину О. Ампул
- Київ+380960830922