Ви є тут

Договір про спільну діяльність

Автор: 
Блажівська Оксана Євгенівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2007
Артикул:
0407U003305
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЕЛЕМЕНТНИЙ СКЛАД ДОГОВОРУ ПРО СПІЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ
2.1. Учасники договору про спільну діяльність
Суб’єктний склад учасників будь-якого цивільно-правового договору є важливим
елементом, який поряд з іншими елементами виявляє юридичну сутність договору.
Індивідуалізація договору, зазначає О. О. Красавчіков, виявляється у цілому
комплексі явищ: склад учасників, об’єкти, характер і зміст правовідношення, що
виникає із договору, структура цього правовідношення тощо [133 [70] Красавчиков
О.А. Гражданско-правовой договор: понятие, содержание и функции // Категории
науки гражданского права. Избранные труды: В 2 т. Т. 2. М.: Статут, 2005. – С.
275.] [70, с. 275].
Хоча спільна діяльність, спрямована на досягнення єдиної мети, обумовлює чітку
організацію її учасників, однак ця організація не завершуються створенням
нового суб’єкта (юридичної особи) і учасники залишаються самостійними
суб’єктами.
Також осіб, які приймають участь у договорі, називають особами, що
домовляються, сторонами або контрагентами [134 [82] Мейер Д.И. Русское
гражданское право (в 2 ч.). По исправ. и допол. 8-му изд., 1902. Изд. 2-е,
испр. М.: «Статут», 2000. – С. 502.] [82, с. 502]. Ще у римському праві
визначалося, що одна сторона – кредитор (від лат. сredo – довіра) має право
вимагати від іншої сторони – боржника вчинити певну дію або утриматися від
дій.
Терміни «сторона» і «контрагент» навіть етимологічно виявляють певне
протистояння між суб’єктами зобов’язання, зустрічний характер їх інтересів.
Природа зобов’язання, пише Ф. К. Савін’ї, передбачає існування двох осіб, які
перебувають у взаємному протистоянні як кредитор та боржник [135 [127] Савиньи
Ф.К. Обязательственное право / Перевод с немецкого В. Фукса и Н. Мандро. – СПб:
Изд-во «Юридический центр Пресс», 2004. – С. 132.] [127, с. 132]. Якщо мова йде
про сторони зобов’язання, то таке протистояння може бути конструктивним (у
договірному зобов’язанні) або антагоністичним (у деліктному зобов’язанні).
Отже, боржником у зобов’язанні є учасник зобов’язальних відносин, на якого
покладено певний цивільно-правовий обов’язок (вчинення певної дії або утримання
від її вчинення) на користь кредитора. Кредитором у зобов’язанні є учасник
зобов’язальних відносин, який за умовами зобов’язання має право вимагати від
боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Безперечно, більшість договірних зобов’язань побудовані за двосторонньою
моделлю, сутність якої полягає у взаємовідносинах «кредитор – боржник». Взаємна
позиція сторін у таких договорах випливає із зустрічного характеру їх волі та
інтересу. Наприклад, за договором купівлі-продажу покупець бажає набути у
власність певне майно, а продавець - отримати гроші за відчужену річ.
Усталеною є точка зору, що кожний учасник зобов’язань за спільною діяльністю
виступає водночас як боржник і як кредитор. У той же час автори стверджують, що
жодна із сторін не може вимагати виконання для себе особисто, так само як і не
повинна виконувати зобов’язання безпосередньо іншій стороні [136 [158] Цивільне
право України: Підручник: У 2 кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2-е
вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Кн. 2. – С. 469.] [158, с.
469].
Як вже зазначалося, договір про спільну діяльність за багатьма ознаками займає
особливе місце в системі договірних зобов’язань. Саме тому загальні правила про
зобов’язання не завжди можуть бути застосовані до цього договору. Договір про
спільну діяльність можна
назвати зобов’язанням sui generis (поза родом). Зобов’язання, що виникає з
даного договору, не будується за загальновідомою моделлю зобов’язання
зустрічних різнохарактерних інтересів. Специфікою договору про спільну
діяльність є те, що він може бути двостороннім чи багатостороннім договором.
Згідно з ч.4 ст. 626 ЦК України до договорів, що укладаються більш як двома
сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про
договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. На
думку деяких вчених, саме положення про сторони договору не підпадають під
модель багатостороннього договору [137 [62] Комментарий к Гражданскому кодексу
Российской Федерации: В 3 т. Т. 1 / Под ред. Т.Е. Абовой и А.Ю. Кабалкина; Ин-т
государства и права РАН. – М.: Юрайт-Издат, 2004. – С. 979.
] [62, с. 979]. Учасники договору про спільну діяльність не можуть визнаватися
боржниками та кредиторами у загальноприйнятому розумінні цих категорій. Праву
вимоги кредитора (кредиторів при множинності зобов’язання) протистоїть
(кореспондується) обов’язок боржника (боржників). При цьому “звичайне”
договірне зобов’язання може бути взаємним, але у межах його змісту права вимоги
і кореспондуючі їм обов’язки не можуть бути тотожними і взаємними як, це має
місце у досліджуваних договірних правовідносинах. Адже фактично учасники
договору про спільну діяльність у переважній більшості випадків є одночасно
боржниками і кредиторами. Виходячи з того, що інтереси осіб, які укладають
договір про спільну діяльність не протилежні, а тотожні, а волевиявлення має
єдину спрямованість (одновекторність), доцільно називати їх не сторони, а
учасники договору, застосовуючи його як родовий термін.
На нашу думку, правильним є виключення з поняття договору про спільну
діяльність протиставлення його учасників. Мова йде про те, що у ЦК УРСР 1922 р.
визначалося, що за договором простого товариства двоє або кілька осіб
зобов’язуються одна перед одною об’єднати свої вклади і спільно діяти для
досягнення спільної господарської мети. У наступних кодифікаціях відсутнє
положення, що сторони договору зобов’язуються одна перед одною.