РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ НЕОБХІДНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЕКСПЕРТИЗИ В МИТНІЙ СПРАВІ
2.1. Визначення поняття та правові засади експертизи в митній справі
Питанням дослідження поняття «експертиза в митній справі» займалися як
українські вчені (Є.Додін, Л.Калаянова, С.Ківалов, В.Прокопенко та ін.), так і
ряд зарубіжних вчених (Б.Габричидзе, В.Драганов, В.Настюк, А.Ноздрачев та ін.).
Проте здебільшого це були дослідження проблем проведення експертизи у справах
про контрабанду та порушення митних правил [32]. Однак багатофункціональну
діяльність митної служби загальновизнано, тому потреба в застосуванні
спеціальних знань у митній справі виникає не тільки під час розгляду справ про
порушення в митній справі. Боротьба з митними злочинами починається не тільки з
процесу порушення кримінальної справи, а значно раніше, з початку митного
оформлення і митного контролю, оскільки саме тоді виявляється основна маса
митних злочинів і інших правопорушень. Тому дуже важливим є застосування
спеціальних знань у процесі митного оформлення, митного контролю й у справах
про порушення митних правил [96, с.258-259]. А враховуючи, що підготовка до
злочину може початися і на стадії попередніх рішень митних органів з приводу
товару, передбачуваного до переміщення через митний кордон, або
зовнішньоекономічної операції, або відкриття митного режиму, наприклад
переробки товарів поза митною територією України, переоцінити значення
застосування спеціальних знань на всіх стадіях митних процедур з метою
виявлення прихованих ознак підготовлюваних злочинів не можна [97, с.24].
Зрозуміло, що спеціальних знань є стільки, скільки є наук (конкретизованих в
основних наукових напрямах), практичних професій у сфері провадження, інакше
кажучи, спеціальностей в сфері матеріального і духовного життя [98,
с.232-233].
Таке розуміння «спеціальних знань» цілком відповідає загальноприйнятим
уявленням про експерта як представника певної спеціальності, галузі знання.
Однак загальна характеристика «спеціальних знань» не містить сукупності ознак,
за якими знання можна було б відмежувати від будь-яких інших видів знань.
Критерієм відбору сукупності таких ознак є класифікація предметів дослідження,
які входять в об’єкт дослідження кожної із систем знань, що по суті своїй
відображає ознаки певної галузі знань. До речі, невизначеність правового
статусу спеціаліста (його прав, обов’язків, відповідальності, вимог,
необхідності певної кваліфікації, незацікавленості в результатах розгляду
справи тощо) притаманна не тільки митному праву, а також, як виявилось, праву
конституційному. На жаль, останнє з’ясувалось після ухвалення Конституційним
Судом України 25 грудня 2003 р. рішення у справі щодо строку перебування на
посту Президента України. У цьому рішенні говориться: «Під час підготовки
справи до розгляду на запити Конституційного Суду України надійшли висновки
вищих навчальних закладів та наукових установ України».
Як можна помітити, у рішенні фігурує досить дивна конструкція. У п.4 спочатку
йдеться про «висновки вищих навчальних закладів та наукових установ України»,
потім використане більш конкретне формулювання: «На думку спеціалістів
юридичного факультету...»; «Спеціалісти Національної юридичної академії...»;
«Відповідно до висновків спеціалістів...». Тобто вживається термін, який є в
регламенті Конституційного Суду («спеціаліст»), але у зв’язку з назвою
конкретного навчального чи наукового закладу, який доручив тому чи іншому
своєму працівникові як спеціалісту дійти висновку в цій справі. Однак при цьому
не можна не звернути увагу на те, що в рішенні Конституційного Суду України,
при згадуванні спеціалістів, використовується множина. У регламенті
Конституційного Суду статус «спеціаліста» визначено досить лаконічно: «У разі
необхідності суддя-доповідач, Колегія суддів, Конституційний Суд України мають
право залучати до підготовки та розгляду матеріалів справи тощо спеціаліста,
спеціалістів, не зацікавлених у результатах розгляду». Це все. Тобто регламент
не регулює ані обов’язки спеціаліста, ані його права, ані професійні вимоги до
спеціалістів, і найголовніше – не визначена його відповідальність за
заздалегідь неправдиві висновки. Тому в періодичній пресі використання в
мотивувальній частині постанови Конституційного Суду України посилання на
висновки спеціалістів були піддані досить аргументованій критиці. Так,
С.Козяков у статті «Хто консультував Конституційний Суд?» відзначає, що судді
Конституційного Суду, які здійснюють попередню підготовку питань для розгляду,
визнали, що їхніх знань у цих питаннях недостатньо, і вважали за необхідне
залучити спеціалістів [99]. Тому, враховуючи важливість моменту (а питання
виборів Президента саме є таким критично важливим моментом), можливо було б
залучити до участі в конституційному провадженні експертів, статус яких описано
в законі та регламенті Конституційного Суду набагато детальніше та більш
повно.
Регламентом Конституційного Суду передбачено: «Для з’ясування обставин, які
мають значення для справи і які вимагають спеціальних знань, Колегія суддів,
Конституційний Суд України призначають експертизу, про що виноситься ухвала. В
ухвалі визначається коло питань, з яких експертиза повинна дати висновок».
Таким чином, для того щоб залучити експерта, необхідно прийняти окремий
процесуальний документ. І в цьому самому документі визначається коло питань, на
які він повинен відповідати. Відмінність процесуального статусу експерта
доповнюється ще й тим, що він несе відповідальність за надання заздалегідь
неправдивого висновку і повинен
- Київ+380960830922