РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1. Клінічні дослідження
2.1.1. Загальна характеристика хворих
Обстежено 118 хворих на цукровий діабет 2 типу, які проходили курс лікування у відділенні клінічної фармакології Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П.Комісаренка АМН України, кафедрі терапії та геріатрії Київської медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л.Шупика та кафедрі ендокринології Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця.
Загальна кількість хворих дозволила виділити достатнє число груп залежно від рівня глікемічної компенсації, чутливості до інсуліну та андрогенної забезпеченості організму, що уможливило визначити наявність та характер зв'язків між інсуліно-резистентністю та вмістом андрогенів, а також дослідити вплив терапії інсуліносенситайзерами на досліджувані показники.
Обстежені хворі розподілені на дві групи: "інсулінорезистентні" та "інсулінодефіцитні". Інсулінорезистентність констатували тоді, коли показник НОМA-IR перевищував значення 3,9, а дефіцит інсуліну при досягненні показника НОМА-%ФК нижче 50 %. Кожну групу розділили на чотири вікові підгрупи: 1-а - 36-45 років, 2-а - 46-55 років, 3-я - 56-65 років, 4-а - 66-75 років.
У контрольну групу (50 осіб) увійшли донори-добровольці з нормальними показниками глюкози крові та без спадкової обтяженості щодо ЦД. Їх розділили на дві групи: "інсуліночутливі" та "інсулінорезистентні", кожна з яких об'єднувала чотири вікові підгрупи: 1-а - 36-45 років, 2-а - 46-55 років, 3-я - 56-65 років, 4-а - 66-75 років
Стан компенсації ЦД-2 встановлювали шляхом визначення глікемії, добової глюкозурії, рівня глікозильованого гемоглобіну та оцінки клінічних ознак захворювання. В якості лабораторних показників глікемічного контролю використовували критерії European Diabetes Policy Group [82], а саме: компенсація - глікемія натще 4,4-6,1 ммоль/л, постпрандіальна 4,4-8,0 ммоль/л, глюкозурія відсутня; субкомпенсація - глікемія натще ?7,8 ммоль/л, постпрандіальна ?9,5 ммоль/л, глюкозурія ?0,5 %; декомпенсація -глікемія натще ?7,8 ммоль/л, постпрандіальна ?9,5 ммоль/л, глюкозурія ?0,5 %. Дослідження проводили у хворих в стані суб- та декомпенсації ЦД-2 в перші дні перебування у стаціонарі. Тривалість захворювання становила від 3-4 місяців до 10-12 років.
Хворим призначали таблетовані гіпоглікемізуючі препарати - метформін, гліклазид, глімепірид, репаглінід та глібенкламід. Жоден пацієнт не отримував гормональних препаратів. Усім обстежуваним проводили антропометричні виміри - визначали масу тіла та зріст. Ступінь ожиріння оцінювали за ІМТ, який розраховували за формулою: маса тіла/ріст2 (кг/м2). Критерієм встановлення діагнозу ожиріння було значення цього показника понад 30 кг/м2. У всіх хворих діагностовано надлишок ваги тіла різного ступеня. Загалом середній показник індексу маси тіла (ІМТ) становив 28,4±0,32 кг/м2. Для з'ясування типу розподілу жиру розраховували індекс абдомінального ожиріння визначенням співвідношення обводу талії до обводу стегон. Згідно з рекомендаціями ВООЗ (1999), якщо коефіцієнт становив понад 0,9 у чоловіків та понад 0,85 у жінок, ожиріння класифікували як андроїдне (абдомінальне), яке, як відомо, корелює з інсулінемією, резистентністю до інсуліну і підвищенням частоти випадків розвитку цукрового діабету типу 2. Обґрунтована висока інформативність цього показника як кумулятивного індексу гіперандрогенії та гіперінсулінемії [120]. Доведено, що він має високий ступінь кореляції з показниками інсулінорезистентності, визначеними за допомогою гіпергліке-мічного гіперінсулінемічного клемпу. Слід зазначити, що у всіх осіб переважно спостерігався верхній андроїдний тип розподілу жиру.
Серед ускладнень у хворих на ЦД-2 найчастіше діагностували гіпертонічну хворобу та ішемічну хворобу серця (ІХС) (32,4 % і 12,4 % відповідно), полінейропатії різного ступеня важкості (18,6 %), порушення функції печінки і жовчних шляхів (57,2 %) та інші хронічні захворювання системи травлення. У клінічній картині переважали скарги на загальну слабкість (76 %), швидку стомлю-ваність (65 %), підвищену спрагу (32,6 %), сухість у роті (42,8 %), поліурію (19,3 %), рідше відзначалися свербіж (9,4 %), порушення апетиту (11 %), біль і оніміння нижніх кінцівок та болісні відчуття у ділянці серця.
Діагноз артеріальної гіпертензії встановлювали при підвищенні систолічного та діастолічного артеріального тиску більше 140/90 мм. рт. ст. згідно з World Health Organization-International Society of Hypertension Guidelines for the Management of Hypertension (1999) у пацієнтів, які не приймали антигіпертензивних препаратів або при нормальних показниках артеріального тиску на тлі їх вживання.
Згідно з Recommendation of the Task Force of the European Society of Cardiology, European Atherosclerotic Society and European Society of Hypertension діагностували ІХС.
До початку і після закінчення дослідження всім хворим проводили клінічне і лабораторне обстеження з визначенням загально-клінічних показників крові та сечі, основних біохімічних параметрів.
2.1.2. Експериментальні дослідження
З метою вивчення взаємозв'язку між інсуліном та тестостероном проведені експериментальні дослідження на щурах.
Для моделювання цукрового діабету одноразовим внутрішньо-черевним введенням препарату в дозі 75 мг/кг викликали високодозований стрептозотоциновий діабет. Враховуючи, що стрептозотоцин дуже нестабільний у водному розчині, його вводили в організм не пізніше, ніж через 5 хвилин після розчинення в 0,1 мл цитратного буфера (рН-4,5). Контрольним тваринам здійснювали ін'єкції цитратного буферу. Всі тварини, як піддослідні, так і контрольні, утримувалися в умовах віварію та мали стандартний раціон з вільним доступом до їжі.
Під впливом стрептозотоцину у щурів розвинувся гострий некроз ?-клітин з виразною гіперглікемією через 24-72 години, яка зберігалася протягом тривалого час
- Київ+380960830922