РОЗДІЛ 2
ЦЕНТРИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ЛЬВІВСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО ТКАЦТВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ
СТОЛІТТТЯ
Оскільки предметом нашого дослідження є формування та розвиток професійного
художнього ткацтва Львова, то важливим є розгляд основних центрів професійної
освіти, а саме ЛДКДУМ ім. І.Труша та ЛНАМ, що були першими ступенями у
формуванні творчих особистостей
Більшість професійних львівських художників ткацтва, у творчості яких
виявляється динаміка в усіх видах текстилю, пройшли вишкіл і в ЛДКДУМ ім.
І.Труша, і в ЛНАМ. Щоби виконати завдання, поставлені у дослідженні, неможливо
оминути навчальний процес саме на кафедрах художнього текстилю. Важливим
завданням є дослідити, як у межах того чи іншого закладу відбувалося виховання
професійних митців та які чинники цьому сприяли.
2.1. Відділ художнього текстилю Львівського державного коледжу декоративного і
ужиткового мистецтва ім. І.Труша: основні напрямки навчального процесу
Львівський державний коледж декоративного та ужиткового мистецтва ім.І.Труша
вже понад сто років відіграє важливу роль у вихованні професійних митців, що
суттєво впливають на мистецький процес реґіону загалом. Навчальний заклад було
засновано ще 1876 р. як художньо-промислову школу рисунку та моделювання,
впродовж його існування удосконалювалася і розвивалася навчально-методична
система, внаслідок чого змінювався статус і назва закладу [1 Школа художнього
промислу, державна промислова школа, інститут пластичних мистецтв, училище
прикладного мистецтва ім. І.Труша, державний коледж декоративного та ужиткового
мистецтва ім.І.Труша. – О.Л.]. У майстернях цього навчально-творчого закладу
формувалися й утверджувалися таланти багатьох видатних творців національної
художньої культури – О.Кульчицької, Й.Куриласа, І.Севери, А.Манастирського,
К.Звіринського, Д.Довбошинського, Р.Сельського, Г.Смольського та багатьох
інших.
Розглянемо діяльність відділу художнього текстилю ЛДКДУМ ім. І.Труша в
історичному контексті.
У 1886 – 1887-х рр. у художньо-промисловій школі було запроваджено
спеціальність художнього гапту та мережива. З книги професора школи
В.Крицінського дізнаємося, що тут викладалася історія і технологія гапту,
рисунок, “наука про художні форми”, а також проводилися практичні заняття, на
яких студенти вивчали різноманітні техніки мережива, коронкарства, гапту,
створювали проекти та виконували їх у матеріалі [181, с. 127]. Важливе місце
посідав рисунок. У програмі, крім звичайного рисунку, був так званий “рисунок
оздоблення”, який включав завдання з проектування різноманітних мереживних
прикрас на основі геометричних форм. Практикувалося також замальовування
природних форм з натури та переосмислення їх у декоративний орнамент. При цьому
наголошувалося, щоби студенти, створюючи композицію, уникали натуралістичного
трактування мотивів. Поширеним було виконання аплікації з паперу, листя,
тканини, а також абстрактних композицій, виконаних контуром, тобто з
різноманітних шнурів і тасьми.
Спеціальність викладали К.Рибак, З.Гарлянд, К.Белтовська [163, с. 63],
С.Стриєнська, Я.Червінська, Є.Подляшецька, К.Юрайдова, В.Цьонь [173, с. 11].
Збереглися відомості, що під керівництвом К.Белтовської за українськими
народними мотивами в техніці аплікації була виконана завіса, що прикрашала
відділ Галичини у павільйоні Австро-Угорщини на Всесвітній виставці 1900 р. у
Парижі [163, с. 63]. Як зазначає Р.Шмагало, систематична участь у виставках,
які організовувалися щорічно у стінах самого закладу та у виставках
загальнодержавного значення, була важливим мірилом професійної підготовки
учнів. Мистецький напрямок школи ґрунтувався на вивченні кращих зразків
народного та класичного декоративно-ужиткового мистецтва [171, с. 167].
На початку ХХ ст. відділ розширюється. Тут починають готувати спеціалістів із
художнього ткацтва, зокрема, килимарства. Студенти власноруч виконують роботу в
матеріалі, використовуючи різноманітні техніки: “перебірне”, “закладне”
ткацтво, ткацтво “під бердо”, “за межеву нитку”, “скоси”, “кругляння”,
“деркання” тощо. Навчальні програми містять завдання зі створення проектів
декоративних рушників, килимків, макаток, ворсових і гладко тканих килимів на
основі українського народного ткацтва. Сировиною для ткання найчастіше служила
килимова вовна та льон, що фарбувалися у потрібні кольори. Аналіз архівних
джерел засвідчує, що на відділі художнього текстилю цікавилися практикою
фарбування сировини барвниками не хімічного, а рослинного походження. Доказом
цього є свідоцтво, видане викладачеві відділу В.Цьоню, про закінчення
показового курсу рослинного фарбарства, що проводився в Інституті пластичних
мистецтв [2 Назва закладу у 1938 р. – О.Л.] 1938 р. під керівництвом Елеонори
Плутиньської [3 Сертифікат В.Цьоня про закінчення курсів фарбарства,1939 р. –
О.Л.]. На жаль, особистість Е.Плутиньської залишається недослідженою, відсутні
також відомості про те, як і за якою програмою відбувалося навчання.
Важливо зауважити, що з іменем В.Цьоня пов’язаний значний період в історії
відділу текстилю та килимарського мистецтва Галичини загалом. Професійна
діяльність митця надзвичайно багата й різноманітна і, на наш погляд, заслуговує
на окреме дослідження. Понад тридцять років свого життя талановитий художник і
педагог присвятив навчанню молодого покоління митців і розвитку традицій
народного ткацтва. Від 1922 р. він працював на посаді майстра килимарства та
фарбарства, а у 1945 – 1946-х рр. очолював відділ, де разом з ним викладали
М.Морачевська, І.Добрянська, відома дослідниця українського народного мистецтва
І.Гургула.
В.Цьонь не мислив твор
- Київ+380960830922