РОЗДІЛ 2
ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ БУРОЗЕМІВ УКРАЇНСЬКИХ КАРПАТ
Аналіз стану вивчення компонентів довкілля показав, що ґрунти найдетальніше
вивчені у просторовому плані, оскільки на всі сільськогосподарські угіддя
складені ґрунтові карти, які періодично поновлюються. В географії ґрунтів
України не вироблена концепція її мегаструктури, функціональні положення якої
визначаються законами широтної зональності і вертикальної поясності в гірських
системах, а також шляхами еволюційного розвитку ґрунтів, що відображено в
їхньому географічному поширенні.
У дослідженні ґрунтів Карпат, зокрема буроземів на перших етапах основна увага
приділялася вивченню ґенези, складу, властивостей і їх територіальної
структури.
Вчення про бурозем і його загальне визнання зазнало тривалих дискусій тому, що
суперечило традиційним поглядам на структуру генетичних типів ґрунтів, що
склалися в першу чергу, в російській школі генетичного ґрунтознавства. Буроземи
були включені в номенклатурний список типів ґрунтів після того, як сформувались
вчення про лісові ґрунти, а саме їх типи: підзоли, дерново-підзолисті і сірі
лісові.
Вперше термін “бурі лісові ґрунти” був використаний
Р. В. Різположенським (1892) при дослідженні лісових ґрунтів Заволжського
лісостепу, розвинутих на червоно-бурих мергелястих глинах. Пізнішими
дослідженнями встановлено, що характеризований ними ґрунт є дерново-карбонатним
на давніх червоноколірних карбонатних глинах, але термін залишився і одержав
широке поширення і застосування.
Є. Раманн [153]*
[* Ramann E. Bodenkunde. 3, 1911.] визначив бурозем, як ґрунт бурого кольору,
що залягає в лісовій зоні від Франції до Уралу, помірно вилугований і помірно
збагачений гідроксидом заліза. Ідея виділення буроземних ґрунтів була
підтримана відомим ґрунтознавцем Г. Мургочі [151]*
[*Murgoci G. M. Bodenzonen Rumanicns. Anuarue Instituent Geologicul Romanici;
vol 4, 1910, Bucurestu, 1911], який запропонував називати такі ґрунти бурими
лісовими.
У 1930 році на другому Міжнародному конгресі ґрунтознавців було прийнято
рішення вважати бурозем самостійним типом ґрунту, назвати його “бурим лісовим
ґрунтом”, а термін “бурозем” використовувати як синонім. Пізніше подібні ґрунти
були описані не тільки в широколистяних лісах, але й під хвойними, не тільки на
горбистих рівнинах Європи, але й в горах, не тільки в суббореальному поясі, а й
субтропіках і тропіках.
Широко відомими стали погляди Л. І. Прасолова [108] і розвинені І. М.
Антиповим-Каратаєвим [7], Д. Г. Віленським [20], В. М. Фрідландом [138], Е. О.
Евальдом [145], які проводили дослідження в гірських системах Кавказу і Криму.
В українському ґрунтознавстві буроземи характеризують як тип
профільно-недиференційованих оглинених ґрунтів, властивих широко-листяним та
змішаним лісам помірного поясу з промивним типом водного режиму зумовленим
інтенсивним природним дренажем.
Сучасними грунтово-географічними дослідженнями встановлено регіональні
закономірності ґрунтового покриву, виявлено напрям ґрунтотворних процесів і
особливості властивостей буроземів.
Історію грунтово-картографічних досліджень Українських Карпат можна умовно
поділити на три періоди. Перший період відображений в літературних і
грунтово-картографічних роботах угорських, чеських і польських вчених. Другий
період пов'язаний з дослідженнями радянських вчених. До третього періоду
відноситься дослідження українських ґрунтознавців. Більшість робіт першого
періоду, починаючи з 60-х років позаминулого століття і закінчуючи третім
десятиліттям 20 століття, носило чисто описовий характер.
Значним кроком в розвитку картографії ґрунтів є карти Трейца (Treitz,
1918–1927) і Новака (Novak, 1924) на яких були виділені грунтово-кліматичні
райони: підзолистих лісових ґрунтів (клімат хвойних лісів); бурих лісових
ґрунтів (клімат букових лісів); чорних лісових ґрунтів (клімат мішаних і
широколистяних порід).
Ґрунти північно-східного схилу Карпат в цей період залишаються зовсім не
дослідженими. Професор С. Міклашевський (1912, 1927) описує їх як
“мулисто-піщанисто карпатські” і наводить результати тільки механічного складу
декількох ґрунтових зразків.
В 30-х роках В. Свідерським опублікована серія робіт, які є присвячені
вивченням ґрунтів полонин.
Детальні дослідження буроземів в Карпатах проводились чеськими вченими.
Зокрема, у працях І. Зворикіна [158]*
[* Zworykin I. Prispevek k pedologickemu posnani Podkarpatske Rusi. – Sb. vyzk.
Ustavu zemed. CSSR, 1995, sv. 127, s 22-41.], який ще в 1930 рр. висловив
думку, що тут, як і на Кавказі, спостерігається вертикальна зональність
грунтів. Цікаві екологічні зв’язки між ґрунтами і лісовими фітоценозами
Закарпаття з’ясував А. Златнік [157]*
[** Zlatnik A. Prozkum pшirozenych lesы na Podkarpatske Rusi, Brno, 1938]*,
який провів у пралісових екосистемах Карпат детальні дослідження
фізико-хімічних властивостей грунтів.
Належну увагу автор приділив дослідженню впливу листяного опаду бука, ялиці та
смереки на кислотність ґрунту, підкреслюючи окислювальне значення опаду смереки
та грунтопокращувальне – від бука [157]**.
Підводячи висновки про дорадянський період в дослідженнях ґрунтового покриву
Карпат, можна констатувати, що до кінця 30-х років минулого століття, ідея
наукового (генетичного) ґрунтознавства тільки починала проникати в карпатське
ґрунтознавство.
В радянський період ґенезиc, склад та властивості ґрунтів Українських Карпат
досліджували Н. Б. Вернандер [18], Г. О. Андрущенко [5,6], Є. М. Руднєва [120],
М. І. Герасимова [38], І. М. Гоголєв [41, 42, 43, 44], П. С. Пастернак [82, 83,
84, 85, 86], В. В. Пономарьова [96, 97],
- Київ+380960830922