Вы здесь

Науково-методичні основи активізації інвестування в Україні

Автор: 
Денисенко Микола Павлович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2002
Артикул:
0502U000249
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНІ І ЕКОНОМІЧНІ СКЛАДОВІ
ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Поняття, принципи та аналіз інвестиційної діяльності в Україні
Існує багато визначень інвестиційної діяльності. Ми вважати, що інвестиційна діяльність - це комплекс заходів і дій фізичних та юридичних осіб, які вкладають свої ресурси (у матеріальній, фінансовій або іншій майновій формі)з метою отримання прибутку. Вона являється стрижнем розширеного відтворення і можливістю швидкої ліквідації багатьох диспропорцій у розвитку економіки.
Складність регулювання інвестиційної діяльності, полягає в тому, що вона охоплює різнобічні сфери економічного життя - науково-технічного прогресу, державного управління економікою, фінансово-банківської діяльності, комерційного розрахунку підприємств, ціноутворення і т.д. Найчастіше проблему інвестування зводили до методів розподілу ресурсів капітальних вкладень. У зв'язку з цим в інвестиційний процес включали лише фондоутворюючі галузі. У цьому розумінні формування матеріально-технічної бази розглядалося у відриві від розширеного відтворення, в якому беруть участь як засоби виробництва так і процеси накопичення.
Нинішній механізм інвестиційної діяльності поки що неповний і не має методологічної основи. Не відпрацьовані такі напрями, як фінансовий механізм інвестиційного процесу відтворення капіталу, механізм формування ресурсів і джерел інвестування на підприємстві, формування ринку цінних паперів та ін.
Все це викликало необхідність започаткування нової галузі економічної науки - інвестознавства. Одним з піонерів створення цієї галузі науки є відомий вчений-економіст, проф. Федоренко В.Г. [51].
Необхідно відзначити, що ринкові відносини в інвестиційній діяльності насамперед стосуються її джерел. Якщо розглядати національну економіку в цілому, то джерелами інвестиційних вкладень виступають фонд відшкодування, у вигляді амортизаційних відрахувань і фонд накопичення, як частина національного доходу. На рівні ж суб'єктів господарювання вони здійснюються за рахунок власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизація, грошові накопичення, заощадження населення, фінансові кошти юридичних осіб і т.п.), запозичених фінансових коштів інвесторів (облігаційні позики. банківські і бюджетні кредити); коштів, що одержують від продажу акцій і облігацій, пайових і інших внесків громадян і юридичних осіб, а також бюджетних інвестиційних асигнувань [147, с.70].
Говорячи про джерела інвестицій, слід зазначити, що вони визначаються рівнем розвитку економіки, її ефективністю і віддачею використовуваних ресурсів. У цьому плані сформована в Україні кризова ситуація фактично підірвала інвестиційний процес як на макро- так і на мікрорівнях.
Метою інвестиційної діяльності є ресурсне забезпечення позитивних структурних зрушень в економіці. Стратегічною метою цієї діяльності є:
- створення сприятливого інвестиційного клімату;
- мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;
- стимулювання процесів розвитку виробничої сфери;
- створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.
У відповідності з поставленою метою головними завданнями інвестиційної діяльності є:
- збільшення обсягу інвестиційних ресурсів за рахунок всіх джерел фінансування (кредитні ресурси комерційних банків, кошти приватних та іноземних інвесторів, кредитні лінії, бюджетні та власні кошти);
- визначення пріоритетних напрямів використання інвестицій, в тому числі державних в межах бюджету;
- забезпечення ефективного використання капітальних вкладень, удосконалення їх відтворювальної і технологічної структури (нове будівництво, включаючи розширення діючих підприємств; на технічне переозброєння і реконструкцію; підтримку діючих потужностей) [147, с.118].
Також доцільно окреслити загальні принципи реалізації впливу держави. Останні найбільш повно визначені в роботі [147, с.720-122], де вони сформульовані наступним чином:
Принцип ефективності. В результаті застосування державного регулювання повинен передбачатись кінцевий економічний ефект. Заходи державного регулювання мають усувати такі негативні сторони ринку, як монополія та циклічність, провадити раціональну податкову політику.
Принцип справедливості - ринок визначає нерівність людей, а держава за допомогою відповідних регуляторів повинна коригувати цю систему перерозподілом з метою встановлення більш-менш справедливих засад. Це здійснюється через прогресивне оподаткування, проведення політики підтримки доходів (допомога пристарілим, непрацездатним, багатодітним), страхування безробітних тощо.
Принцип стабільності, який забезпечує необхідність впливу на економіку з метою вирівнювання підйомів і спадів ділового циклу, стримування безробіття, підтримки економічного зростання. Використовуючи заходи державної фінансової, податкової, зовнішньоекономічної та митної політики здійснюється вплив на рівень виробництва, зайнятість, інфляцію.
Принцип системності державного впливу передбачає комплексний, системний підхід до розв'язання економічних, соціальних, екологічних, зовнішньоекономічних та інших проблем.
Принцип адекватності вимагає, щоб система державних регуляторів економіки та засоби їх застосування відображала реалії сучасного етапу соціально-економічного розвитку з урахуванням необхідних змін, виходячи з інтересів України як незалежної держави, а також оцінки загальної політичної та економічної ситуації. Досягнення розумної достатності державного втручання забезпечується тим, що державі передаються лише ті економічні функції, які не можуть ефективно виконувати самі виробники та інші суб'єкти ринкових відносин.
У перехідний до ринку період особливого значення набуває принцип оптимального поєднання адміністративно-правових і економічних важелів. Адм