РОЗДІЛ 2
ОЦІНКА ВАРТОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ
Управління вартістю має базуватися на точно визначеній її величині, що обумовлює важливість застосування науково обґрунтованих підходів до розрахунку вартості. Методологія оцінки вартості розвивається передусім західними дослідниками [37-41; 55; 84-86] з огляду на те, що потреба у ній виникла раніше, ніж у спеціалістів нашої країни. Вона пристосована до підприємств, які функціонують в умовах розвиненої ринкової економіки, і тому, з огляду на незавершеність трансформаційних процесів, вона малопридатна до визначення вартості національних підприємств.
Саме тому ми вважаємо за потрібне виявити можливості традиційної методології та обґрунтувати специфічні особливості її застосування у сучасних умовах господарювання вітчизняних підприємств. Таке обґрунтування неможливе без дослідження розвитку методології, який найповніше відбивається в еволюції оцінки вартості при приватизації. Це обумовлює звернення до проблеми дослідження особливостей оцінки вартості підприємств під час становлення ринкового середовища та еволюції методології оцінки при приватизації.
На цей час основною сферою оціночної діяльності є обслуговування трансакцій з державними пакетами акцій підприємств, які мають визначальне значення для економіки країни і за своїми характеристиками наближаються до іноземних транснаціональних корпорацій. Тому ми вважаємо за необхідне зупинитися на питаннях оцінки акцій національних підприємств за допомогою технічного та фундаментального аналізів, а також виходячи з вартості іноземних аналогів.
Вартість підприємств формується значною мірою під впливом державного регулювання. В сучасних умовах, на наш погляд, найвагомішим інструментом регулювання є надання підприємствам організаційно-економічних привілеїв, що зумовило звернення до проблеми їх оцінки.
2.1 Еволюція методології оцінки вартості підприємств
Потреба у визначенні вартості підприємств постала з початком ринкових перетворень, коли розпочався перехід власності на державне майно до приватних осіб та колективів.
Історично за часів СРСР першим реальним кроком трансформації відносин власності був перехід державних підприємств на оренду. Уявляється природним, якби оренда плата встановлювалася відповідно до вартості підприємства, однак, згідно з положенням, яке існувало на той час [87], вона складалася з амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів та коштів ремонтного фонду в частці, що залежить від ступеня участі орендодавця у відтворенні постійних активів, а також відрахувань у централізовані фонди та резерви орендодавця. Тобто на офіційному рівні не відбулося визнання того, що цінність права використання майна залежить від вартості останнього.
Між тим, це не мало принципового характеру, оскільки головне завдання переводу державних підприємств на оренду полягало у виведенні їх з-під прямого підпорядкування міністерствам і відомствам. Для врахування інтересів останніх та збереження їх впливу на загальногалузеву технічну політику і був встановлений такий компромісний порядок визначення орендної плати.
З початком процесів (які за часів СРСР не набули широкого розповсюдження) викупу підприємств підхід до оцінки вартості змінився - він став альтернативним, виходячи з: сумарної вартості основних та оборотних фондів з урахуванням вартості незавершеного будівництва; минулої прибутковості підприємства; вартості статутного фонду [88].
Такий підхід зберігся у проекті першої української методики оцінки вартості [89]. Пропонувалося при приватизації підприємства обирати те значення вартості, яке було більшим з вартості активів чи визначене на основі доходу. Проте в остаточній редакції це положення не збереглося - пріоритет був відданий оцінці за допомогою майнового підходу, причому базою оцінки стала історична вартість [90].
В основу методології оцінки вартості підприємств під час приватизації був покладений, як це не парадоксально, принцип соціальної справедливості, відповідно до якого кожен громадянин України мав право на одержання безплатно частки державного майна на однакову для всіх суму. Рівність суми зумовила те, що байдуже, який вимірник використовувати для оцінки вартості - головне, щоб кожному перепала однакова частка. Тому й був обраний найпростіший спосіб визначення вартості на основі її історичної величини. Зрозуміло, що остання відтворювала планово встановлені ціни і до ринкового значення не мала жодного відношення. Але в умовах сертифікатної приватизації такий підхід був цілком обґрунтований - з одного боку перебувала неринкова вартість, а з іншого - приватизаційні майнові сертифікати (як засоби платежу), номінальна вартість яких ґрунтувалася на тій самій неринковій вартості підприємств, виділених для приватизації. Тобто вартість і засіб платежу за способом обчислення відповідали одне одному.
Але наявність поряд з сертифікатною грошової приватизації вимагала наближення оціночної вартості підприємств до ринкового значення. Ця проблема розв'язувалася поступово шляхом внесення змін до методики оцінки вартості. На цей час відомі шість її редакцій - 1992, 1993, 1995, 1996, 1998, 2000 років [90-94;42].
Спільним для всіх методик було базування їх на майновому підході - оцінка здійснювалася методом чистих активів. При цьому історична вартість виступала базою оцінки оборотних коштів, щодо основних фондів та незавершених капіталовкладень, то їх оціночна вартість визначалася шляхом індексації (у відповідності з усередненими коефіцієнтами зміни цін) тієї самої історичної вартості.
Основні розбіжності методик оцінки вартості зведені у табл. 2.1. Подання розбіжностей саме в такому вигляді обумовлено зручністю дослідження їх ево-
Таблиця 2.1
Основні відмінності методик оцінки вартості підприємств при приватизації
Ознаки порівнянняМетодика 1992 р.Методика 1993 р.Методика 1995 р.Методика 1996 р.Методика 1998 р.Урахування місцерозташування підприємстваза допомогою спе