РОЗДІЛ 2
ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗЕРНОВИРОБНИЦТВА ТА ФАКТОРИ ЇЇ ЗМІНИ
2.1. Структурно-динамічні тенденції в розвитку зернової галузі
Ресурсний потенціал зернової галузі України належить до одного з найперспективніших у світі. Природно-кліматичні умови держави сприятливі для вирощування переважної більшості зернових культур. Україна володіє 41,8 млн. га сільськогосподарських угідь, з яких 32,7 млн. га - рілля, що становить 0,9 і 2,5% відповідних площ у світі. За рівнем забезпеченості високопродуктивними орними землями (0,65 га на одного мешканця) Україна у 2,7 раза перевищує середньосвітовий показник (0,23 га), поступаючись лише Канаді, Росії та США.
Характерною особливістю і перевагою сільського господарства України є зосередження на її території 27% світових запасів чорноземів, що засвідчує високі потенційні можливості ефективного розвитку аграрного виробництва. Проте високий рівень розораності земель сільськогосподарського призначення (78,1%), що майже в 3 рази перевищує аналогічний середньосвітовий показник (27,8%), орієнтація на техногенно-екстенсивний розвиток землеробства, недостатня увага до екологічних проблем галузі протягом останніх десятиліть значно посилили процеси деградації ґрунтів, призвели до забруднення й порушення сталості агроландшафтів, зростання природо- і енергоємності сільськогосподарської продукції.
Україні належить помітне місце у світовому виробництві зерна, яке протягом 90-х років було на рівні 1,9-2,1 млрд. т. Зокрема, у 1990 р. частка України в зібраній площі зернових культур становила 1,9%, а у валовому
зборі - 2,5%. Однак вже у 1999 р. другий питомий показник зменшився до 1,3%. Такі структурно-динамічні зрушення пояснюються тим, що в 1999 р. порівняно з 1990 р. урожайність зернових культур в Україні знизилася на 39,0% (з 35,1 до 21,4 ц з 1 га зібраної площі), в той час як середньосвітовий показник за цей період збільшився на 13,7% (з 26,2 до 29,8 ц з 1 га). Якщо у 1990 р. урожайність зернових культур в Україні перевищувала середньосвітовий рівень на 34,0%, то протягом 1995-1999 рр. вона була нижчою на 5,4-29,0%.
Як відомо, для максимального наближення країни до раціонального рівня самозабезпечення необхідно мати валовий збір зерна близько 1 т на душу населення. У другій половині 80-х років таких обсягів виробництва досягли Канада, США, Угорщина, Румунія, Австралія, Аргентина, Бразилія та ряд інших країн, що дозволило їм задовольнити внутрішні потреби і бути експортерами зерна на світовому ринку.
За показником виробництва зерна на душу населення Україна в 1990 р. посідала 6 місце у світі (після Канади, Данії, США, Угорщини, Франції). Середньосвітовий рівень цього показника протягом 1990-1999 рр. залишався практично стабільним (342,6-383,3 кг), натомість в Україні він зменшився за аналогічний період з 983,0 до 522,8 кг, або на 46,8%. Співвідношення показника виробництва зерна на душу населення в Україні і світі скоротилося з 2,56 у 1990 р. до 1,42 у 1999 р. З початку 90-х років на фоні загальнодержавної економічної кризи у найскрутнішому становищі опинився агропромисловий комплекс в цілому і зернова галузь зокрема. Якщо у 1976-1990 рр. зростання обсягів виробництва зерна в Україні становило щорічно близько 0,6 млн. т, то у 1991-2000 рр. спостерігається негативна динаміка валових зборів (додаток В, табл. В.1). У середньому за 1991-1995 рр. виробництво зерна становило 38,4 млн. т, що на 18,9% менше проти рівня 1986-1990 рр. Така зміна зумовлена скороченням зібраної площі зернових культур на 9,2% і зниженням їхньої урожайності на 10,1%. У 1996-2000 рр. продовжився спад показників зерновиробництва. Порівняно з 1991-1995 рр. зібрана площа скоротилася на 7,2%, урожайність знизилася на 24,0% і, як наслідок, валовий збір зернових культур зменшився на 29,5%. У 1996, 1998-2000 рр. показники валового збору і урожайності відповідали рівню 40-60-х років.
Звертає на себе увагу збільшення абсолютних розмірів і частки незібраних площ у загальній посівній площі зернових культур: 1986-1990 рр.-39 тис. га, або 0,3%, 1991-1995 рр. - 147 тис. га (1,0%), 1996-2000 рр. - 803 тис. га, або 5,8%.
Одним із пріоритетних напрямів розвитку агропродовольчого сектора економіки Полтавської області є формування високоефективного зернопродуктового підкомплексу, відновлення конкурентоспроможного зернового виробництва з урахуванням регіональних особливостей. Природно-кліматичні умови Полтавщини в цілому сприятливі для вирощування районованих зернових культур. Проте область належить до зони ризикованого землеробства, а відтак, ряд метеорологічних факторів в окремі роки стримують ефективне використання біокліматичного потенціалу зернової галузі. Серед них: весняно-літні посухи, які супроводжуються суховійними вітрами; нерівномірний розподіл опадів за періодами вегетації рослин; недостатня вологозабезпеченість передпосівного періоду для озимих зернових культур; зливові опади з градом, що призводять до загибелі частини площ і розвитку водноерозійних процесів; поривчасті вітри, наслідком яких є полягання посівів зернових культур; чередування сильних морозів і відлиг зимою, що призводить до утворення льодової корки і загибелі внаслідок цього озимих культур ( в окремі роки до третини площ); ранні приморозки восени, що негативно впливає на дозрівання і збирання пізніх зернових культур.
Займаючи 4,8% території і маючи 3,4% чисельності населення держави, Полтавська область у 1996-2000 рр. виробила 5,8% зерна від загального валового збору в Україні. При цьому питома вага області в зібраній площі зернових культур всіх категорій господарств становила 5,7%, а урожайність (21,4 ц з 1 га) перевищувала середньодержавний рівень (20,9 ц з 1 га) на 2,4% (табл. 2.1).
Таблиця 2.1
Характеристика зерновиробництва в Полтавській області порівняно з Україною і з