РОЗДІЛ 2. ТЕОРІЯ І СВІТОВИЙ ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ
2.1. Кредитна взаємозалежність сучасного світу. Історія виникнення та причини
її посилення
Проблема зовнішньої заборгованості потребує постійного контролю, оскільки може
справляти дуже серйозний негативний вплив на розвиток країни в довгостроковій
перспективі. Не можна забувати, що глибока, більш ніж десятилітня криза в
Латинської Америці, що супроводжувався тривалим спадом виробництва і винятково
високою інфляцією, була спровокована саме значними зовнішніми боргами.
Багато високорозвинутих західних країн, членів Паризького і Лондонського
клубів, є не лише кредиторами, але і найбільшими боржниками, - у першу чергу
мова йде про внутрішню заборгованість, і найбільш класичним прикладом тут є
Сполучені Штати Америки, державний борг яких складає 5 трлн.дол.США [233].
Деякі з країн є більше кредиторами, чим позичальниками, інші - навпаки, але
практично в усіх країнах склалася боргова економічна система. Причому
залежність національної економіки від зовнішніх запозичень буде посилюватися і
далі в процесі лібералізації і глобалізації фінансових ринків.
У першій половині 1998 року східно-азіатська криза призвела до падіння
світового виробництва приблизно на 1%, що складає майже 260 млрд.дол. США й
еквівалентно річному прибутку всіх африканських країн на південь від Сахари
[161]. Нерівномірність економічного розвитку бере початок з ХХ сторіччя, і
головним доказом цього є боргові проблеми окремих регіонів.
З початку 90-х рр. світова економіка вже страждала від дефляції - через
американський борг, потім через негаразди в європейській валютній системі в
1992-1993 р., після цього через мексиканську кризу 1994-1995 р. і, нарешті,
через азіатські потрясіння в 1997-1998 р. Щоразу крах пояснювали помилками
внутрішньої політики. Проте, економічний розвиток і активність фінансових
ринків не так уже пов'язані з рівнем добробуту і ростом зайнятості, а багато в
чому залежать від спекулятивних і біржових операцій. Вплив навіть об'єктивних
глобальних чинників на формування і розвиток ринків достатньо значний (не
говорячи про суб'єктивні чинники: наприклад, ставка по міжнародних банківських
кредитах для країн, що розвиваються, завжди була вищою приблизно на 1% у
порівнянні з кредитами для розвитих країн).
Фінансова нестійкість стала наприкінці сторіччя характерною рисою глобальної
економіки і носить системний характер. На притік і відтік капіталів, як
правило, впливають фінансові умови в головних промислово розвинутих країнах
світу, тобто зовнішній чинник. Проте, особливості нової ситуації належним чином
не враховуються в зв'язку з надмірною вірою в ринок як такий. Приміром, значний
вплив на притік і відтік інвесторів справляє поведінка мас. Раптове вилучення
капіталу і масовані атаки на ту або іншу валюту спроможні швидко викликати
паніку, а це впливає і на обсяги торгівлі.
Значніший вплив на перерозподіл ресурсів у світі чинять Сполучені Штати
Америки. Рівно 70 років (1914-1984 р.) США були чистим експортером капіталу
[161]. Досвід США з погляду обслуговування зовнішнього боргу унікальний (хоча б
тому, що вони дуже багато дають іншим країнам, але значно більше одержують самі
ззовні, залишаючись найбільшим світовим боржником).
Знаходячись на початку сторіччя ще в ситуації дебітора, що сформувався,
(позитивний торговий баланс і негативний баланс по прибутках від закордонних
інвестицій), Сполучені Штати почали активно вкладати кошти в закордонні
підприємства і вже напередодні Першої світової війни зайняли позицію впливового
іноземного інвестора. Під час військових подій американський експорт товарів,
наприклад, у Францію і Великобританію помітно збільшився через зростання там
попиту на постачання і часткове скорочення міжнародних перевезень. Крім того,
ці дві країни ліквідували деякі свої інвестиційні активи в США, оскільки їм
були потрібні засоби для оплати поставок туди товарів. Все це сприяло тому, що
до 1918 р. США вже мали статус кредитора.
Хоча в 20-ті роки зріс обсяг закордонних кредитів, наданих США, уже до кінця
цього десятиріччя стала очевидна ненадійність цих кредитів, і багато
американських інвесторів виявили, що їхні позичальники були нездатні
обслуговувати отримані кредити. Коли почалася Велика депресія, відразу пропали
іноземні потоки. Американські інвестори скоротили свої операції, і капітал
почав повертатися назад в США, що було пов'язано зі зниженням вартості долара
(1934 р.), нестійкістю валют інших країн, а також із політичною нестабільністю
в Європі.
Через декілька років після війни торгова позиція США почала поступово
змінюватися. У 60-ті роки активне сальдо торгового балансу звузилося, а вже в
1970-1971 р. переростило в дефіцит, що переважає дотепер. Проте, США
акумулювали значні суми іноземних інвестицій, що приносили визначений прибуток.
Баланс по прибутках від іноземних інвестицій у цей період був позитивним, що
погашало велику частину дефіциту торгового балансу. У цей час платіжний баланс
США прийшов до відповідності з моделлю кредитора, що сформувався - дефіцит
торгового балансу й активне сальдо по прибутках від іноземних інвестицій.
Наприкінці 80-х років цей дефіцит значно розширився, і в той же час
спостерігалися значні притоки капіталу в США. Країна знову зайняла позицію
чистого (сформованого) дебітора.
В даний час США є важелем світового фінансового дисбалансу, перекриваючи
дефіцит по поточних статтях залученням іноземних ресурсів і накачуванням
доларових засобів у міжнародний обіг. За рахунок великої ємності внутрішнього
ринку і ролі долара як світової валюти країна якийсь час ще буде забезпечув
- Київ+380960830922