РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Характеристика експериментальних моделей та лабораторних тварин.
Для вирішення поставлених завдань проводили експерименти на статевозрілих білих щурах-самцях, масою тіла 0,163±0,200 кг. В роботі використано 258 білих щурів. Тварин поділяли на декілька груп (табл.2.1). Перша - контрольна. На другій-п'ятій групах тварин вивчали моноінтоксикацію та комбінований вплив хлоридів кадмію, талію та свинцю, які вводили внутрішньошлунково, впродовж 30 днів, металевим зондом в дозах: CdCl2 - 0,05 мг/кг, PbCl2 і TlCl - по 0,5 мг/кг маси тіла [74, 143, 192, 244]. На 30-у добу експерименту досліджували функціональний стан нирок, процеси тканинного фібринолізу і протеолізу в кірковому, мозковому та сосочковому шарах нирок, процеси пероксидного окиснення ліпідів. На шостій групі тварин вивчали вплив зовнішнього ?-опромінення в дозах 0,5 і 2,0 Гр [23, 36, 58, 90], яке проводили за допомогою установки для дистанційної гама-терапії "Луч-1" (Росія) за таких технічних умов: відстань джерело-об'єкт опромінення (ВДО - ВДЖ)-75 см; розмір поля - 18 х 20 см; джерело випромінення - Со60 (1992); потужність дози за даними протоколу дозиметрії від 09.05.97 - 55,51%; експозиція - 41 сек (0,5 Гр), 2 хв 45 сек (2,0 Гр); потужність - 72,72 р/хв (0,313 мКи/кг). Через чотири тижні після одноразового опромінення щурів досліджували функціональний стан нирок, процеси пероксидного окиснення ліпідів, стан тканинного фібринолізу і протеолізу в кірковому, мозковому та сосочковому шарах нирок. Сьомій групі тварин проводили внутрішнє опромінення шляхом одноразового внутрішньочеревного введення дослідним тваринам 131І у вигляді розчину йодистого калію "Imunotech" (Чехія) у кількості 2 та 4 мБк/кг маси тіла тварини [168]. Дослідження змін у нирках проводили на 14, 21, 28, 35, 42 та 56 доби від початку
експерименту. На восьмій та дев'ятій групах тварин вивчали механізми пошкодження нирок при поєднаній дії на організм хлористих сполук талію, кадмію, свин-цю, зовнішнього та інкорпорованого іонізуючого випромінювання у вищезазначених дозах. На десятій, одинадцятій та дванадцятій групах тварин вивчали можливості корекції порушень функціонального стану нирок при поєднаній дії на орга-нізм 131І, зовнішнього ?-опромінення, хлористих солей свинцю, кадмію, талію за допомогою препаратів тіатриазоліну та антиоксиданту уреїд транс-2,4-дигідроксікоричної кислоти (субстанція Х2). Тіотриазолін - гепаторенопротектор, створений та апробований в урологічних клініках України та близького зарубіжжя під керівництвом академіка І.А.Мазура. Тіотриазолін (хімічна назва - морфоліній 3-метил - 1,2,4- триазоліл-5-тіоацетат; емпірична формула C5H 17N3O2S - C4H9NO) застосовується як протизапальний засіб, а також як антиоксидант та біостимулятор. Доведено, що тіотриазолін збільшує діурез без змін швидкості клубочкової фільтрації за рахунок зменшення канальцевої реабсорбції. Динаміка змін об'єктивних показників, як то креатиніну, сечовини, рівня іонів калію та іонів натрію, теж підтверджує значне поліпшення та відновлення чинної спроможності нирок, що веде до швидшої реабілітації хворих [152].
Антиоксидант Х2 хімічна назва - уреїд транс-2,4-дигідроксікоричної кислоти, емпірична формула - C10H10N2O4.
О O H
C C C
Н2N NH C OH
H OH
Температура плавлення 227-228?С. Речовина розчинна у воді (0,5 г на 1 л Н2О), має стереорегулярну будову, структура підтверджена елементним аналізом на N, C, H, ультрафіолетовою, інфрачервоною, протономагнітною спектроскопією. Речовина має рістстимулюючу дію на сходи кукурудзи, антиоксидантні та антимутагентні властивості. Уреїд транс-2,4-дигідроксікоричноїкислоти синтезовано по реакції Віттіга за методикою Кушніра В.М., Шевчука М.І., Домбровського А.В. на кафедрі органічної та фізичної хімії Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича. Речовина ще не пройшла клінічного випробування, тому літературних відомостей щодо її клінічних ефектів немає. Тіотриазолін вводили в дозі 150 мг/кг маси тіла, внутрішньом'язово, один раз на добу, починаючи з 14-ої доби експерименту і до кінця періоду спостережень. Антиоксидант Х2 (C10H10N2O4) вводили в дозі 100 мг/кг маси тіла за аналогічною схемою. Евтаназію тварин проводили шляхом декапітації під легким ефірним наркозом.
2.2. Методи дослідження функціонального стану нирок.
Функціональний стан нирок досліджували за умов водного навантаження (введення в шлунок металевим зондом підігрітої до 37?С водопровідної води в об'ємі 5% від маси тіла), що створює умови максимальної мобілізації резервів ниркових функцій, спрямованих на збереження постійності внутрішнього середовища організму. Сечу збирали впродовж 2 годин. Функціональний стан нирок оцінювали за кліренс-методом визначення діяльності судинно-клубочкового апарату, проксимального і дистального канальцевих відділів нефрону [209, 250]. Нирки одразу після евтаназії тварин заморожували в рідкому азоті і поміщали в морозильну камеру. Стан екскреторної функції нирок вивчали за показниками діурезу, швидкості клубочкової фільтрації, концентрації креатиніну в плазмі крові та сечі, екскреції білка. Іонорегулюючу функцію нирок визначали за показниками ниркового транспорту натрію і калію. Вивчали концентрацію в сечі та екскрецію електролітів, абсолютну і відносну реабсорбцію іонів натрію, кліренс катіону, концентраційний індекс, проксимальний і дистальний транспорт натрію та кліренс безнатрієвої води. Кислотовидільну функцію нирок оцінювали за змінами рН сечі, виділення титрованих кислот, аміаку і активних іонів водню.
Концентрацію іонів натрію і калію в сечі та плазмі крові визначали методом фотометрії полум'я на "ФПЛ-1", креатиніну - за реакцією з пікриновою кислотою [74, 136] з реєстрацією показників екст