РОЗДІЛ 2.ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО
ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКОГО ФЛОТУ
З розвалом Російської імперії у 1917 році для створення українського військового флоту мали місце сприятливі передумови історичного, географічного, етнічного, політичного та матеріально-технічного характеру.
Наявність передумов історичного характеру зумовлено тим, що з давніх-давен наші пращури традиційно були добрими мореплавцями. На побудованих ними невеликих суднах плавали по Чорному морю, потім протоками Босфор і Дарданелли проходили у величезний середземноморський басейн до держав Балканського півострова і навіть до Криту й Кіпру. Інтеграція з народами, як Європи так і країн Сходу, вимагала розвитку торгових, культурних, політичних зв'язків тощо. Саме тому, забезпечення вільного виходу Дніпром спочатку в Чорне, а потім у Середземне море стає одним із найголовніших завдань ще української прадержави. З часом Київська Русь владно заявила про свої інтереси та права у Причорномор'ї, які постійно порушувалися Візантією. У цей же період почав діяти відомий в історії торговий маршрут "Великий шлях із варяг у греки", що забезпечував торгові зв'язки держав Північної Європи, Великого Новгорода і Київської Русі з Візантійською імперією і далі в Середземне море. Монголо-татарська навала на довгі роки перервала вітчизняну морську традицію та присутність наших пращурів у Чорному морі70. Нове життя ця традиція отримала в морських походах запорожців, яких не даремно називали "водяними козаками", чиї морські флотилії чайок були міцно зорганізовані, раціонально озброєні. Воєнне мистецтво козаків на морі свідчило про їх здатність нав'язати противникові свої умови морської війни. Це був насправді героїчний етап боротьби за українську присутність на Чорному морі і розпочався він саме тоді, коли Чорним морем одноосібно володіла Туреччина. Але вже, принаймні, з 1492 року воно "стає ареною частих морських боїв між малими козацькими суднами та великими кораблями турецького флоту"71. В.Кравцевич-Рожнецький пише, що запорожці "протягом 150 років бойових дій Оттоманської Порти домоглися того, що Чорне море стали називати Козацьким морем, а в морські походи ходило до 300 "чайок" з екіпажами до 20 000 чоловік"72. У ХVІІ ст. з утратою свого суверенітету, Україна втрачає і перспективу розвитку своєї національної воєнно-морської традиції. У той же час вона перетворюється в постійний базовий чинник утвердження російського самодержавства у Причорномор'ї. Дослідник історії Запорізької Січі А.Сокульський стверджує, що "завдяки участі Запорізької Січі у всіх російсько-турецьких війнах кінця ХVІІ та всього ХVІІІ ст., Російська імперія виборола за Ясським мирним договором (1791 р.) право мати військовий флот у Чорному морі... Це і було вирішенням Чорноморської проблеми Росії і створення Російського Чорноморського флоту. Воно стало можливим завдяки 300-літній попередній боротьбі козацтва на морі"73. Але саме після цього починається послідовне викорінення українського козацтва російським самодержавством, а Україна - остаточно перетворюється на імперську провінцію. Лише з початком Української національно-демократичної революції 1917 р. посилюються державницькі прагнення українського народу, невід'ємною частиною яких було прагнення мати свій національний військовий флот, прагнення до відновлення української військово-морської історичної традиції.
Вагоме значення для створення українського військового флоту мали передумови географічного плану. Це, насамперед, наявність морського побережжя, яке простягається на 1758 кілометрів74. Велика берегова лінія Чорноморського побережжя, конфігурація цього побережжя, знаходження на ньому великих адміністративних, промислових та торговельних центрів - усе це вимагало уважного ставлення до питання оборони з моря й організації свого військового флоту. Протягом усієї історії свого існування Чорноморський флот був тісно пов'язаний з долею українців, що у всі часи населяли Причорноморський регіон. Вони традиційно залучалися російськими самодержцями до будівництва та утримання флоту. Промовистим є той факт, що під час будівництва на верфі у м. Миколаєві першого корабля для ЧФ "Святой Николай" померло одних лише теслярів 547 чоловік75. На українських корабельнях для Чорноморського флоту було побудовано сотні кораблів. За кожним із них - страждання і виснажлива праця сотень і тисяч українців. Реалізація матеріальних та інших потреб Чорноморського флоту здійснювалась, як правило, за рахунок українських регіонів.
Для відродження українського військового флоту у 1917 р. важливе значення мали етнічні передумови. На той час особовий склад Чорноморського флоту переважно був укомплектований призовниками з українських земель. За даними радянських джерел українці складали 65-70 відсотків матросів Чорноморського флоту76. Ці дані незмінно знаходимо у працях практично всіх радянських істориків. Слідом за ними таку ж саму цифру (65 відсотків) наводить і сучасний український дослідник В.Голубко77. У дійсності, цей показник дорівнював, принаймні, 80 відсотків. Ця цифра наводилася на засіданнях Чорноморського Центрофлоту78 - органу, що ніколи не був "проукраїнським". Наявність серед особового складу ЧФ саме 80 відсотків українців підтверджують і українські джерела79. Відомий український історик В.Сергійчук наводить іншу цифру, посилаючись на виступ командувача флотом адмірала О.Колчака, який, зокрема, говорив: "Мені припадає честь говорити з українцями. Чорноморський флот на 90 відсотків складається із синів цієї нації"80. Адмірала не могло не задовольняти те, що боєздатність та політична стабільність ЧФ протягом практично всієї світової війни була досить високою. Цілком природно, що це він відносив саме на рахунок певного національного менталітету особового складу Чорноморського флоту, який на 4/5 складали українці.
Комплектування Чорноморського флоту особовим складом відбувалося, за твердженням радянського історика І.Сирченка, "переважно за рахунок рекрутів із південних та центральних українських губерн