РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Зупинити патологічний процес у межах ПЗ, не допустити розвиток гнійно-септичних
ускладнень ДП – головна мета хірургічного лікування деструктивних форм ГП
[1,15,18,27,219]. Її вирішення має багато проблем. По-перше, це проблема
своєчасного звернення хворих за медичною допомогою. Вирішити цю проблему
можливо тільки за рахунок проведення комплексу відповідних організаційних та
соціально-економічних заходів. По-друге – проблема ранньої діагностики тяжких
форм ГДП на різних етапах надання невідкладної медичної допомоги. Вирішити її
можливо за наступних умов: якщо лікар добре знайомий з клінічною картиною
ускладненого перебігу ГДП, якщо у лікарні є можливість лабораторно підтвердити
факт тяжкого перебігу ГП, якщо внаслідок визначених дій, хворий своєчасно
потрапить до спеціалізованого центру. По-третє – проблема повноцінного і
головне, своєчасно повноцінного консервативного лікування. При сучасному стані
забезпеченості лікарень медичними препаратами такі можливості є не завжди.
2.1. Характеристика клінічного матеріалу
З 1998 по 2000 роки в міському центрі гострого панкреатиту на базі 8 міської
клінічної лікарні м. Кривий Ріг проліковано 457 хворих на ГП. Оперативні
втручання були виконані у 110 (24,1%) хворих з встановленим діагнозом
панкреонекроз (Атланта, 1992); із них у 101 (91,8%), під час виконання
хірургічних втручань, виявляли різні форми ПП – від серозного набряку до
некрозу. З подальшого дослідження було виключено 9 хворих без встановлених
признаків ПП. Основну групу дослідження склали 101 хворий на ГДП, ускладнений
парапанкреатитом.
Переважна більшість пацієнтів основної групи – 74,3% (n=75), були особи
працездатного віку. Чоловіків було 60,4% (n=61), жінок – 39,6% (n=40). Серед
хворих з 20 до 49 років кількість чоловіків значно перевищувала кількість жінок
(48 проти 10 відповідно), а після 50 років це співвідношення протилежно
змінювалось - 28 жінок проти 15 чоловіків (рис.2.1.1). Це обумовлено частим
вживанням алкоголю серед більшості чоловіків молодого та середнього віку
(рис.2.1.2) і розвитком жовчокам’яної хвороби у жінок після 50 років
(рис.2.1.3).
Діагноз панкреонекрозу був встановлений за даними комплексного обстеження
хворих, яке включало: дані клінічних та лабораторних методів, мікробіологічні
дослідження некротичних тканин ПЗ і ЗК, перитонеального ексудату,
інтраопераційні та патологоанатомічні дані. Додаткові методи обстеження
включали: рентгенологічне обстеження, фіброгастродуоденоско-пію, ультразвукове
дослідження, комп’ютерну томографію та лапароскопію.
2.2. Характеристика використаних методів і методик дослідження
Поставлені задачи наукового дослідження вирішували за допомогою наступних
методів і методик.
2.2.1. Загальноприйняті методи досліджень. Комплексне обстеження хворих
включало: вивчення анамнестичних та клінічних даних, загально-клінічних та
біохімічних показників. Анамнестичні та клінічні дані включали: збір анамнезу
та скарг, огляд хворого, пальпацію, перкусію, аускультацію, вимірювання
температури тіла, пульсу, артеріального тиску, шокового індексу, центрального
венозного тиску, частоти дихання. Аналіз клінічної картини проводили при
госпіталізації хворих до стаціонару та після проведення комплексної
консервативної терапії безпосередньо перед виконанням хірургічного втручання.
Загальноклінічні і біохімічні дослідження по стандартним, уніфікованим
методикам (накази №290 МОЗ СРСР від 11.04.72 та №1175 МОЗ СРСР від 21.11.79)
включали: визначення загального білку, білірубіну та його фракцій, трансаміназ,
сечовини, азоту сечовини, залишкового азоту, креатиніну, амілази (в крові та
сечі), глюкози сироватки крові та сечі, протромбінового індексу, фібриногену,
часу згортання крові, часу кровотечі, кількості еритроцитів, гемоглобіну,
гематокриту, загальної кількості лейкоцитів, лейкоформули [222]. Показники
лейкоформули використовували для обчислення лейкоцитарного індексу інтоксикації
Кальф-Каліфа (1941) за формулою:
(4Мі+3Ю+2П+С) х (Пл+1) , де Мі – мієлоцити; Ю – юні; П – палички; Пл – (Л+Мо) х
(Е+1) плазмацити; Л–лімфоцити; Мо – моноцити;
Е – еозинофіли.
Відображаючи кількісний склад нейтрофилів та їх співвідношення з лімфоцитами та
моноцитами, ЛІІ об’єктивно характеризує реакцію системи крові на запалення і
може бути використаний як непрямий показник функціонального стану імунної
системи організму та її реактивності [105].
2.2.2. Цитохімічні методи досліджень. Цитохімічні дослідження виконували за
методикою Меркур’євої Р.В. та спіавт. (1982) [223]. В пер-шому мазку визначали
кількість лейкоцитів та лейкоформулу, за якою обчислювали ЛІІ. На інших п’яти
мазках, проводили цитохімічні реакції для визначення вмісту в НГ
лізосомально-катіонних білків (ЛКБ), мієло-пероксидази (МП), лужної фосфатази
(ЛФ), глікогену (ГЛ) та фосфоліпідів (ФЛ). Вміст ЛКБ визначали за оригінальним
методом Пігаревського В.Є., активність МП - за методом Sato, активність ЛФ -
методом азосполучення з нафтолом АS-BS фосфат за методом Golberg і Barka, вміст
ФЛ – за методом Sheehan і Storey, а ГЛ – за Mc Manus [222,223]. Кількісну
характеристику цитохімічних показників проводили напівкількістним методом за
Kaplow (1955) з розрахунком середнього цитохімічного показника (СЦП) [224].
У хворих основної групи дослідження виконували в першу добу перебування у
стаціонарі і надалі, протягом всього післяопераційного періоду - на 1-3, 5-7,
9-11 добу, а також наприкінці ІІ, ІІІ, ІV, V-VІ, VІІ-VІІІ, ІX-Х тижнів і т.д.,
до кінця лікування. У хворих, що оперовані
- Київ+380960830922