РОЗДІЛ 2
МОРАЛЬНЕ СТАВЛЕННЯ ЛЮДИНИ ДО ПРИРОДИ ЯК ОСНОВНА УМОВА РОЗВИТКУ ГЛОБАЛЬНОЇ
СОЦІОПРИРОДНОЇ СИСТЕМИ
Сьогодні на Землі практично не залишилося таких місць, які б не відчували прямо
або опосередковано антропогенного впливу. У результаті діяльності людини часто
виникають не тільки безпосередні й заплановані людьми зміни, але й
опосередковані, які приносять шкоду оточуючому середовищу й людині. ”Вперше в
історії людина і природа стали реальною, складною, і як виявилось, нелінійною
системою. Майбутнє цієї системи стало залежати від діяльності людини як
активного фактора еволюції”,- зазначає К. Х. Делокаров. [48 Делокаров К. Х.
Экологическая культура и глобальные социокультурные трансформации // Научная
мысль Кавказа. – 2002. - №1. – С. 56. ]
Розглядаючи питання про взаємовідносини людини і природи, Ф. Енгельс
наголошував, що вони мають суперечливий характер. У міру прогресу наук ми
навчимося враховувати не тільки безпосередні, але "також і більш віддалені
природні наслідки, хоча б найбільш звичайних наших дій в області виробництва і
тим самим панувати над ними. А чим в більшій мірі це стане фактом, тим в
більшій мірі люди знов будуть не тільки відчувати, але й усвідомлювати єдність
з природою", - вважав Ф.Енгельс [49 Энгельс Ф. Диалектика природы. Маркс К.,
Энгельс Ф., соч., 2 изд. - Т.20. - С.448 ].
Суспільний прогрес відбувається в результаті вирішення протиріч. Внутрішнім
джерелом розвитку відносин між людиною і природою служать протиріччя.
Проблематичність взаємовідносин суспільства й природи пояснюється, насамперед,
різким зростанням антропогенного впливу суспільства на середовище, тобто
господарської діяльності людини а також споживацьким ставленням до нього зі
сторони людини. ”Еволюційні кризи на стадіях становлення і розвитку суспільства
генетично похідні від криз біосферної еволюції (оскільки також пов’язані з
фундаментальними закономірностями негентропійного процесу) істотно переважаючи
їх, однак багатством причиново-наслідкового змісту. Тепер передумовою кризи
стає порушена відповідність між ростом операціонально-енергетичного потенціалу
суспільства і удосконаленням культурних регуляторів, які обмежують агресію.
Згідно загальносоціологічного закону еволюційних кореляцій, розрив між
вказаними параметрами розвитку можливий тільки до деяких меж: з наближенням до
граничного значення цивілізація вступає в смугу екологічних і політичних криз,
а пере вершення розриву може призвести до неминучої загибелі соціуму” –
зазначає А.П. Назаретян. [50 Назаретян А.П. Историческая эволюция морали:
прогресс или регресс? // Вопросы философии,1992. - №3. – С. 91.]
Взаємодія природи й людини - актуальна проблема філософії і етики.У процесі
своєї життєдіяльності людина встановлює різноманітні відносини з оточуючим
середовищем, біосферою, які дозволяють їй існувати як природній істоті. Ці
зв'язки повинні бути в такій мірі гуманізовані, щоб не знищити це природне
середовище, не завдати йому шкоди в тій мірі, коли воно може втратити свої
властивості.
Відносини людини з природою дуже різноманітні: матеріальні, господарські,
етичні, естетичні та ін. У ході розвитку суспільства відносини людини з
оточуючим середовищем теж закономірно змінюються. Протягом історії людства люди
так намагалися будувати відносини з природою, щоб забезпечити необхідні умови
існування і одночасно встановити з нею гармонійні відносини. Якщо на ранніх
етапах розвитку суспільства це відбувалося спонтанно, природа витримувала
антропогенний вплив і сама знімала протиріччя, то з середини ХІХ століття у
зв'язку з швидким розвитком виробничих сил суспільства виникають серйозні
проблеми. “Небачене за своїми масштабами промислове, в першу чергу хімічне
забруднення атмосфери, світового океану, підземних і поверхневих вод суші,
нарешті, явне і приховане отруєння самої людини і всіх видів тварин, які
щохвилинно засвоюють десятки і сотні не властивих для життя хімічних сполук,
поставили біосферу, цивілізацію, на грань небаченої екологічної катастрофи.
Безлічі видів, асоціацій живих організмів, багатьом флорам, фаунам і природним
ландшафтам загрожує фізична загибель, фізіологічне, біохімічне отруєння
генетичне виродження. Не менш грізну небезпеку в багатьох регіонах планети
складає все зростаюче забруднення середовища радіоактивними відходами і
викидами промисловості” - зазначає А. П. Назаретян. [51 Назаретян А. П.
Историческая эволюция морали: прогресс или регресс? //Вопросы философии. –
1992. - №3. – С.89.]
У 60-ті роки ХХ століття виникла глобальна екологічна криза. «Людина, яка
одночасно є як суб’єктом, так і об’єктом екологічної кризи, як бачимо
відреклася від ідеалу мудрості, бо мудрість тяжіє до гармонії, але не до
руйнування… Винуватцем екологічної кризи була саме людина, так як ніякому
іншому біологічному видові не вдавалося до цих пір знищити настільки велику
кількість інших видів, незворотно змінити екологічну ситуацію на нашій планеті.
Отже, відповідальність за хижацьке використання природи необхідно покласти на
ту специфічну перевагу людини, якою і є притаманна їй форма раціональності», -
до такого висновку приходить В. Гьосле. [52 Хесле В. Философия и экология. –
М.: Наука, 1993. – С. 41. ] Глибоке розуміння екологічної кризи, всіх її
наслідків для існування людини вчені стали усвідомлювати порівняно недавно. Це
пов'язано не тільки з усвідомленням реальної загрози для життя людей, але й з
процесами оновлення, які характерні для сучасності, - критичним аналізом
минулого і сучасного з виробленням перспектив і прогнозів на майбутнє. У
сучасних умовах суспільство має зм
- Київ+380960830922