РОЗДІЛ 2.
СИСТЕМНІСТЬ ЛЕКСИКИ РОМАНІВ ДЖ. КОНРАДА
2.1. Методологічні основи вивчення системності лексики в художньому творі
Аналізувати художній текст можна з різних аспектів, однак першочергове
виділення дискретних угруповань, як лексико-логічних (мовних), так і
лінгвостилістичних, дає можливість встановити системні зв'язки слів і приводить
до розуміння їхньої ролі в складі цілого тексту. Розглядаючи текст як систему,
необхідно виходити з провідної ролі слова, неможливості його ізольованого
вивчення. На думку О. Ахманової, лише підходячи до лексики як системи і
вивчаючи її як систему, можна належним чином виділити в ній істотне і
характерне та описати її склад, дотримуючись внутрішніх зв'язків між її
елементами, а не абстрактної класифікаційної схеми її явищ [16, С.77].
Під внутрішніми лексичними зв’язками в роботі розуміються відношення синонімії,
антонімії, морфологічної і семантичної похідності, спільність емоційного і
стилістичного забарвлення [76, С. 90].
Підходячи до мови з боку її функціонування як художньої форми, можна говорити,
що з лінгвістичного боку мова є своєрідною формозмістовою єдністю, завдяки
чому й надається до покомпонентного аналізу [188, С. 208].
Тому так важливо найперше виділити ті елементи, які виступають опорними для
даного тексту. Ними виявляються поняття, що передають зміст, смисл
повідомлення, предметні відносини… Ці раціонально-логічні структури
співвідносять текст з дійсністю [143, С. 53-54].
Ми припускаємо, що саме предметно-логічна основа, елементи з яких вона
складається, особливо виявляє системний характер на лексичному рівні аналізу
тексту. Тобто лінгвістичний в нашому випадку аналіз тексту завжди передує
лінгвостилістичному аналізу.
Системна організація слів за парадигматичним принципом — це лексичні
угруповання синонімів, антонімів, контекстуальних тематичних об'єднань. Усі
вони в рамках конкретного тексту реалізують його тематичну спрямованість,
відображаючи предметні, просторові, тимчасові, причинно-наслідкові,
оцінно-емоційні та інші відношення, зумовлюючи інформативність тексту (ІТ). ІТ
— це не абсолютна інформаційна насиченість, а лише та, яка стане надбанням
читача. Відповідно до думки, висловленої З.Кличниковою [102, С. 112,116] , ІТ —
це подання в тексті таких основних планів (груп, категорій) смислової
інформації: 1) категорії загальнопізнавальної, 2) ситуативно-пізнавальної, 3)
емоційно-оцінної, 4) спонукально-вольової.
Смислова категорія першої групи відносить предмети і явища до певного класу для
пізнання даного об'єкта як такого. Це категорія родової і видової
ідентифікації, відношення одиничного і загального.
Ситуативно-смисловий план інформації відображає відношення, що існують між
об'єктами і явищами, які виникають в описовій ситуації, як-от: місця, часу,
умов, мети, причини та ін. Смисловий план третьої групи розкриває ставлення
автора до предметів і явищ, до людей, про які він пише, дає оцінки своїх думок
і відчуттів. У художньому тексті емоційно-оцінний план не завжди виражений
безпосередньо, а повинен бути вичитаний із мікро- і макротекстів.
Спонукально-смислові категорії — це взаємодія персонажів, автора і героїв,
автора та читача, які також інтерпретуються на рівні цілого тексту.
Перший і другий плани служать для передачі логічної інформації. Сприяючи
логічному розгортанню подій за рахунок опису реальних подій, явищ, об'єктів,
дві перші смислові категорії зумовлюють змістово-фактуальну інформацію (ЗФІ)
тексту [64]. Лексичні одиниці ЗФІ звичайно використовуються в їх прямих
предметно-логічних, словникових значеннях, закріплених за ними
соціально-зумовленим досвідом.
Як уже зазначалось, парадигматичний принцип угруповання лексики сприяє
виявленню її системної організації, головно, на рівні ЗФІ.
Питання належності тієї чи іншої лексичної одиниці до певного тематичного
угруповання неминуче пов'язане з тим, в якому контексті вжите дане слово, його
зумовленість як лінгвістичними, так і екстралінгвістичними чинниками. Контекст
відображає семантичну основу і узгодженість контекстуально пов'язаних слів, що
виявляється як в мікро-, так і в макроконтекстах [2, С. 3-5].
Під мікроконтекстом треба розуміти лексичні і синтаксичні зв'язки ядра в межах
висловлювання. Цей зв’язок будується на семантичній інтеґративності в словах,
синтаксично пов'язаних. Мікротекстом можуть бути слово, словосполучення,
речення, частина тексту, пов'язана ланцюжками повторних найменувань [111, С.
47]. Макротекстом вважають цілий твір, в якому спостерігається семантичний
повтор у значеннях слів, що не мають безпосереднього синтаксичного зв'язку.
Макротекст складається із тематично пов'язаних мовних груп слів і являє собою
парадигматичну семантичну структуру [10, С. 5-10].
Ми розглядаємо функціонування виділених у романах тематичних об'єднань як у
мікро-, так і макротекстах у їхній взаємодії. Такі тематичні угруповання
фіксують не стільки граматичні зв'язки слів, скільки смислові зв'язки
номенованих ними предметів і явищ. Особливістю їхнього функціонування є і той
факт, що вони являють собою наскрізну нитку лексичної структури всіх романів
письменника, об'єднуючи їх в єдиний надтекст або мегаконтекст, становлять їхню
семантико-тематичну основу. У першому розділі були розглянуті різноманітні
підходи до виділення лексико-семантичних і лексико-тематичних угруповань слів.
У нашому дослідженні, як уже зазначалось, ми використовуємо поняття
“лексико-тематичне поле” (ЛТП) або “група” (ЛТГ) як основні і найсуттєвіші
інваріантні угруповання лексики. Ми не робимо різниці між ТП і ТГ, у том
- Київ+380960830922