РОЗДІЛ 2
КОГНІТИВНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ
СКЛАДНОСУРЯДНОГО РЕЧЕННЯ
2.0. Вступні зауваження
Референційно-когнітивні параметри речення тісно пов'язані з його номінативною функцією. Остання, як відомо, має безпосереднє відношення до позначуваною реченням денотативної (референтної, позамовної) ситуації [133, c. 113; 177, c. 32]. Зазвичай просте речення позначає одну денотативну ситуацію, а складне - дві й більше. Оскільки паратаксис належить до останнього типу, то й вивчення його номінативної функції має спиратися на усвідомлення шляхів та засобів відтворення ідеї поліситуативності (макроситуації), де на перший план висувається проблема когнітивної концептуалізації відношень між ситуаціями, які можуть відтворюватися саме на цій дільниці синтаксичної системи.
Мовленнєва діяльність, яка висуває значення на передній план і яка таким чином визначає ономасіологічний підхід до аналізу мови, знаходиться в тісній взаємодії з гносеологічною діяльність. Номінаційні процеси мотивуються мисленнєвою інформацією. У такий спосіб значенням номінативної одиниці стає позамовний зміст: "мовне значення формуються трьома факторами - навколишня дійсність (денотат як об'єкт), відображена у (де)кодуючій свідомості (суб'єкт) та через неї в мові (як у системі)" [191, c. 54]. Так, наприклад, мовне значення речення Es regnete oft, aber der Urlaub war schon може бути визначеним як фіксація протиріччя між двома денотативними ситуаціями. Однак, його зміст буде неповним без урахування пресупозитивного компонента. У даному випадку таким компонентом є протиріччя між дійсним та очікуваним.
Пресупозитивний (невербалізований) компонент змісту визначається в нашій системі як смисл. Смисл - це концептуальна інформація, яка доповнює мовне значення знака, але не має матеріального (мовного) втілення. Смисл висловлення виникає в мовленні, а тому він є значенням, обтяженим різного роду конотаціями, які, як зазначає Н.М. Корбозерова [131, c. 19], мають бути зрозумілими відправникові та отримувачу інформації.
Включаючи в себе ті знання щодо об'єкта, які не мають відповідної мовної оболонки, смисл мовної одиниці містить: а) невербалізовану частину понятійного змісту, яка передує висловленню, б) невербалізоване знання, яке доповнює первісну інформацію про об'єкт у ході його подальшого пізнання, в) суб'єктивні уявлення мовця / слухача щодо цього об'єкта. Невербалізована інформація характеризується тим, що вона здатна передаватися по каналам зв'язку тільки за наявності вербалізованої інформації. Смисл утворюється тільки на тлі певного значення, задається контекстом і підтримується або вихідною синтаксичною формою в номінативному процесі, або словесним оточенням у дискурсі (тексті), який створюється в комунікативному процесі.
Загальний зміст висловлення, складаючись із компонентів вербалізованої (значення) та невербалізованої (смисл) інформації, пов'язується в синтаксисі складного речення насамперед з феноменом відношення. Категорія відношення для філософії є "моментом взаємозв'язку багатьох видів буття", яке означає матеріальну або смислову єдність, взаємовизначуваність цих існувань" [263, c. 325] і яке є "зумовленим матеріальною єдністю світу" [226, c. 89]. Екстраполяція філософського погляду на лінгвістичну категорію відношення дозволяє його витлумачення й у більш вузькому синтаксичному розумінні.
Як центральне поняття категоріального апарату дослідження семантико-синтаксичної організації складного речення феномен 'відношення' є когнітивним відбитком стереотипного сприйняття об'єктивної дійсності, що фіксується мовною свідомістю для наступного використання в мовленні. Отже, семантико-синтаксичні відношення є передусім відношеннями знаків до об'єктів (ситуацій), що рефлектуються синтактикою та семантикою, оскільки "значення - це когнітивний феномен, за яким стоїть певна структура знання" [143, c. 253]. Концептуалізація значень (відношень) на рівні складного речення закріплюється у вигляді відповідних семантико-синтаксичних моделей (прототипів).
Наше витлумачення ССР як номінативної одиниці спирається на співвідношення його формально-граматичних та семантико-синтаксичних аспектів, поєднаних чинниками когнітивного порядку. У цьому зв'язку представляється доцільним говорити про семантико-синтаксичні угруповання ССР з типізованими, узуальними відношеннями (реляційними смислами) між ситуаціями позамовної дійсності. Реєстр відношень-смислів, які знаходяться в когнітивному фонді мовця, є значним.
Вивчення семантико-синтаксичної організації ССР під кутом зору його гносеологічного (когнітивного) призначення в системі мови накреслює цілу низку дослідницьких проблем. Це насамперед з'ясування таких питань, як: а) чи існує певна концептуальна система, від якої відштовхується мовна особистість, яка використовує паратактичне висловлення для зображення явищ, подій і станів свого життєвого світу, а якщо існує, то в який спосіб ця система екстраполюється на семантико-синтаксичну організацію паратаксису; б) яку природу - синкретичну чи дискретну - має концептосфера паратаксису; в) які когнітивні чинники сприяють обробці суб'єктивного і колективного досвіду шляхом підведення інформації під певні категорії, рубрики, класи; г) яким чином ССР здійснює передачу "квантів" знання та епістемічно-оцінних імпульсів щодо евідентної якості цього знання тощо.
Дослідження цих та більш специфічних проблем когнітивно-семантичної організації паратактичних висловлень входить до кола основних завдань розділу.
2.1. Концептуально-семантичний діапазон паратаксису
Сукупність семантичних відношень, які можуть бути передані засобами ССР, відображає гетероморфність плану вираження та плану змісту мовних одиниць. З одного боку, вона віддзеркалює ті відношення, які не можуть бути виражені іншими типами речень, а з іншого, - показує, що ССР здатне конкурувати з іншими синтаксичними одиницями і, отже, виступати альтернативним засобом оформлення відпові