РОЗДІЛ 2.
СКЛАД І СТРУКТУРА БАПТИСТСЬКИХ ТА
П'ЯТИДЕСЯТНИЦЬКИХ ЦЕРКОВ
90-ті роки ХХ ст. позначені стрімкою динамікою формування складу і структури протестантських конфесій в Україні, появою релігійних об'єднань. Без цих компонентів неможливе існування церкви як соціального інституту. Проте устрій протестантських церков грунтується на засадах, у значній мірі відмінних від тих, що характерні для таких церков, як православна, католицька. Все це зумовлює актуальність дослідження складу та структурної організації протестантських конфесій.
У сучасній вітчизняній науці найбільше уваги приділено вивченню загальних аспектів розвитку церковних структур, укладенню конфесійних карт, на яких протестантські організації відображені насамперед кількісно, а також спробам аналізу відповідності їх влаштування до чинного законодавства. Значну зацікавленість викликає також формування і функціонування внутрішнього устрою харизматичних церков, які, будучи нетрадиційним явищем для України, у 90-ті роки пережили етап інституційного становлення. У зв'язку з поширенням у суспільстві упередженого ставлення до цих церков, деякі дослідники прагнуть виявити ознаки тоталітарної секти у їх структурі.
Загалом фахівцями із сучасної історії вітчизняного протестантизму, сформульовано ряд положень, що стосуються євангельських течій. Зокрема, доведено, що у досліджуваний період відбулося оцерковлення значної частини традиційного п'ятидесятництва; відхід від сектантських принципів організації більшості громад цього напрямку проявився у вступі їх у об'єднання, що виникли наприкінці 80-х - початку 90-х рр. Крім цього, з'являються якісно нові форми релігійних об'єднань протестантських громад. Проте роботи з даної проблематики мають переважно узагальнюючий характер, проблеми організаційного становлення євангельських конфесій, а саме, їх складу та структури, висвітлені фрагментарно. Практично немає досліджень щодо особливостей розвитку внутрішнього устрою організацій у межах баптистських та п'ятидесятницьких течій.
У зв'язку з цим, метою даного розділу є характеристика баптистських та п'ятидесятницьких течій в Україні, їх кількісного, соціального, демографічного складу, внутрішнього устрою євангельських громад, дослідження процесу становлення та з'ясування головних рис структури протестантських релігійних об'єднань.
2.1. Характеристика баптистських та п'ятидесятницьких течій в Україні.
Розглядаючи протестантизм як релігійний напрям у християнстві, що бере свій початок з часів Європейської Реформації, стосовно євангельських течій, що сповідують баптистські і п'ятидесятницькі доктрини, є доречним також використання терміну "пізній протестантизм", оскільки ці конфесії є похідними від класично-протестантських напрямків - лютеранства, кальвінізму [34,с.52-77]. Але їх слушно відокремлювати від месіансько-есхатологічних течій, таких, як Адвентисти, Свідки Єгови [107.с.396], які виходять за межі предмету даного дослідження.
Віросповідні відмінності між двома досліджуваними конфесіями, відображені насамперед у їх назві. Фундаментальною доктриною баптизму є "водне хрещення по вірі" (від грецького слова "баптізо" - занурення у воду), яке віруючі повинні здійснювати у дорослому віці, для п'ятидесятників є головною доктрина про "хрещення Святим Духом", яке вперше наступило у День П'ятидесятниці, згідно з біблійною книгою "Дії святих апостолів" (Дії. 2:1-5).
До баптистських церков в Україні належать традиційні - євангельські християни-баптисти (ЄХБ), та нові течії - євангельські християни і Церква Христова (релігійна течія північно-американського походження, відома також під назвою "реставраційний баптизм").
Євангельські християни-баптисти виникли в результаті об'єднання двох споріднених пізньопротестантських напрямків - баптистів та євангельских християн, поява яких в Україні припадає на другу половину ХІХ ст. [123,с.299]. Об'єднання відбулося у 1944 р. Згодом до цього союзу приєдналися і інші (п'ятидесятники, меноніти тощо). Хоча між баптистами та євангельськими християнами спостерігалась деяка різниця у елементах релігійної практики та принципах внутрішнього устрою громади, вона була незначною, і організаційна підтримка з боку держави забезпечила життєздатність цього синтезу.
Наприкінці 80-х - початку 90-тих років в Україні завдяки діяльності вітчизняної євангельсько-баптистської місії "Світло Євангелія", а також місіонерського товариства "Світло на Сході" та інших релігійно-місіонерських організацій знову з'явились громади під назвою євангельських християн [9,с.74; 223,с.222]. Але ця течія не має історичного зв'язку з тими спільнотами, які існували наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. Догматично сучасні церкви євангельських християн не відрізняються від баптистських, проте у їх релігійній практиці наявні елементи модернізації, що дозволяє характеризувати їх як нові євангельські церкви.
Протягом 90-х років ХХ ст. євангельські християни-баптисти та євангельські християни сукупно досягли найбільшого номінального зростання серед протестантських конфесій в Україні. Кількість їх громад збільшилась на 1117 одиниць [Табл. А.1], тобто на 92,8%, хоча питома вага громад цього напрямку у відношенні до всіх релігійних громад України майже не змінилась, складаючи 9,6%. Кількість громад євангельських християн за період з кінця 1991 до кінця 2000 року збільшилась більш, ніж у шість разів і становила 83 [72,80]. Головними регіонами їх поширення в Україні стали м. Київ, Київська та Донецька області [80].
Схід України на протязі тривалого періоду був і залишається головною географічною базою вітчизняного євангельсько-баптистського руху, хоча саме тут йому почали складати конкуренцію нові євангельскі течії.
Процес демократизації українського суспільства призвів до появи нових релігійних течій та рухів. Відкритість нашої держави до стосунків з іншими країнами зробила можливим зростання тих християнських напрямків, що мають іноземне походження. До таких належить насамперед Церква Христова. У