Оментогастропластика як патогенетична корекція експериментальної виразки шлунка (функціонально-морфологічне дослідження)

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.
У вiдповiдностi до поставлених завдань, був обраний такий тип постановки
експерименту, який дав можливість показати ультраструктурнi змiни секреторного,
ендо­крин­ного, периферичного нервового апарату, ангiоархiтек­то­­нi­ки
судинного русла слизової оболонки шлунка та динамiку секреторного про­цес­су
шлункових залоз при рiзних видах оперативних втручань [80,86,­170, 179,198].
Основним методом дослiдження був хронiчний дослiд, який полягав у можливості
тривалого спосте­реження за тваринами та вивчення поставлених завдань в
динамiцi.
2.1. Матеріал дослідження
Експерименти проведені на безпородних собаках, вiком 2-3 роки, самцях масою
16-20 кг. Iз загальної кількості експериментальних тва­­рин 5 – були
контрольними з фiстулою шлунка за Басовим В.А., 10 – з експериментальною
виразкою, 10 – з фiстулою шлун­ка пiсля оментогастропластики.
Для вивчення впливу фамотидину на секреторну функцію слизової оболонки шлунка
експерименти проводились також на щурах. Із загальної кіль­кості 5 – були
контрольними, 10 – з експериментальною виразкою.
2.2. Методи дослідження
2.2.1. Пiдготовка до операції експериментальних тварин. Всi оперативнi
втручання виконанi пiд загальним вну­трiшньовенним тіопенталовим наркозом з
попередньою пре­ме­дикацiєю 1% розчином промедолу з розрахунку 0,8-1,0 мл на 1
кг маси тварини.
Операцiя, накладання фiстули шлунка проводилась за Ба­совим В.А. (1843).
2.2.2. Моделювання експериментальної виразки шлунка у собак. При мо­де­люванні
виразки спочатку проводили лапаро­томію, іммобiлi­зували шлунок в антральнiй
дiлянцi пiлорично­го вiддiлу і в подальшому в пiд­сли­зовий шар вводили 1,5 мл
10% розчину хлориду кальцiю. Операцiйну рану зашивали пошарово. Тварин
утримували в умовах віварiю. На 3-ій, 4-ий день пiсля операцiї в
пiлороантральнiй дiлянцi та по малiй кривизнi на переднiй стiнцi шлунка
вiдзначався виразковий дефект, який виникає на 4 день i утримувався до 30 дня
[8]. З цих дiлянок проводився забiр бiоптатiв для електронної мiкроскопiї.
2.2.3. Модифiкацiя операцiї пластики стiнки шлунка. Проводили сере­дин­ну
релапаротомiю до 10 см. В рану виводили шлунок. Гастротомiю виконували
перпендикулярно до осi шлунка в дiлянцi пiлоричної печери в мiсцi перфорацiї.
Виразку висiкали в межах здорових тканин. Hакла­да­ли 1 шар шовкових швiв (№ 4)
на слизову оболонку в мiсцi висiкання виразки, сюди ж пiдтягували клапоть
сальника на судиннiй нiжцi та закрiплювали його за до­по­мо­гою нитки-трималки
в ранi до слизової оболонки з зовнiш­ньої сторони. Перпендикулярно до осi
шлунка з iнтервалом 0,5 см один вiд одного однорядним матрацним швом
захоплювали серозо-м'язевий шар стiнки шлунка та сальник. Двома рядами
серозо-м'язових швiв сальник пришиваємо навколо рани, виконуючи тампонаду
сальником шлунка.
В дiлянцi малої кривизни, у поперечному до осi шлунка напрямi, проводили
серомiотомiї, попереджуючи кровотечi з великих шлункових судин.
В мiсця, після серомiотомiї, проводили вживлення сальника в рану до слизової
оболонки ззовнi за допомогою нитки трималки. Однорядним матрацним швом
перпендикулярно до осi шлунка з iнтервалом 0,5 см один вiд одного, захоплюючи
серозо-м'язовий шар стiнки шлунка та сальник, рану зашиваємо на­глухо. Гемостаз
та ревiзiя органiв черевної порожнини. Пошаровi шви на лапаротомну рану.
2.3. Методи дослідження шлункової секреції у собак в нормі при виразці
та після операції оментогастропластики
При виконаннi дослiджень враховували, що в раннi тер­мiни змiни, які
вiдбуваються в органiзмi тварини, пов'я­за­нi безпосередньо iз самим
оперативним втручанням. В по­даль­шому розвиваються процеси адаптацiї та
компенсацiї, якi спрямованi на усунення змiнених функцiй органiв, якi
стабiлiзуються в пiзнi термiни [66,174,175].
Контрольнi та дослiднi тварини утримували однотипно в умовах вiварiю на
загальноприйнятому рацiонi.
Дослiди на тваринах для дослiдження секреторної функцiї проводилися, починаючи
з дня формування виразки. Забiр тканин для ультраструктурних дослiджень
проводили на 12 день моделювання виразки.
Дослiдження секрецiї проводили у собак натще. Шлунок через фiстулу промивали
фiзiологiчним розчином, про­тягом 30 хв. збирали базальний шлунковий сiк, пiсля
чого вводили гiстамiн-гiдрохлориду в дозi 0,05 мг/кг під­шкiр­но. В якості
стимулятора шлункової секреції був обраний гі­с­та­мін гідрохлорид. Гістамін
вважається кінцевим хемо­сти­мулятором парієтальних клітин, який широко
викорис­то­ву­ється з цією метою при дослідженні шлункової секреції в
експерименті та клініці [268]. Дослiдження тривали 2 години. Після проведення
серії таких досліджень (8-10 дослідів) на цій же собаці інтраопераційно була
змодельована виразка шлунка за Н.М.Єпішиним.
По завершенню післяопераційного періоду на 7-10 день після операції
досліджували інтенсивність секреції ви­кли­каної гістаміном за умов
експериментальної виразки. Як ви­я­вили наші морфологічні дослідження,
деструктивно-геморагічні зміни в слизовій оболонці шлунка є стійкими – від 3 до
30 дня після моделювання виразки. Саме в цей період і проводились дослідження
динаміки секреторного процесу. В одержаних 30 – хвилинних порцiях шлункового
соку долiджували об'єм, рH, концентрацiю iонiв К+, Na+ методом полум'яної
фотометрiї та Са2+, Мg2+ колориметричним мето­дом з використанням стандартних
наборiв фiрми «LA CHEMA» (Чехія).
РH отриманого шлункового соку визначали за допомогою рH-метра-340.
Через 30 днів після проведення оментогастропластики проводили повтор­не
дослідження шлункової секреції, як базальної т