Ви є тут

Управління підприємствами автомобілебудівної промисловості України в умовах протекціонізму

Автор: 
Гапотченко Катерина Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0404U000063
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
СТАН ТА ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АВТОМОБІЛЕБУДІВНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ
Державна політика стимулювання розвитку автомобілебудівної галузі України є
предметом великих дискусій як серед вітчизняних фахівців автомобілебудування,
так і серед широкої громадськості. Вона викликає також серйозні занепокоєння і
протести Європейської комісії і Світової організації торгівлі.
Шість років державної підтримки національного автовиробника значних результатів
розвитку української автомобілебудівної галузі не забезпечили.
Українсько-корейське СП "АвтоЗАЗ-Деу" зазнало суттєвих труднощів. Автомобілі,
випущені на Запорізькому автозаводі, сьогодні складають не більше 20% продажів
нових автомобілів в Україні.
Спробуємо проаналізувати доцільність розвитку автомобілебудування в Україні,
вивчити перспективи розвитку автомобільного ринку та стан справ в
автопромисловості України, а також дослідити проблеми застосування
протекціонізму для розвитку вітчизняної автомобілебудівної галузі.
2.1. Значення автомобілебудування для економіки країни
Автомобілебудування є провідною галуззю цивільного машинобудування, стрижнем
промислового виробництва країни. Країни, навіть невеликі, що різними шляхами
йдуть до добробуту, рано чи пізно залучають автомобілебудування до власної
економіки, добре розуміючи, що тільки створення в достатніх обсягах складного
кінцевого товарного продукту, освоєння високих технологій здатні забезпечити
економічну базу становлення незалежної держави. Автомобілебудування в
будь-якому вигляді є корисним для держави, оскільки забезпечує збільшення
внутрішнього валового продукту, створення кваліфікованих робочих місць, належні
відрахування до бюджетів всіх рівнів. Практика засвідчує, що чим більш
розвиненою є автомобілебудівна промисловість в країні, тим вищою є частка
валового внутрішнього продукту цієї країни у світовому виробництві. Скажімо,
частка продукції автомобілебудування Сполучених Штатів у світовому виробництві
автомобілів складає 23,3%, а частка ВВП США у світовому виробництві – 25,3%, в
Японії – 20,0% і 15,4% відповідно (табл. 2.1). Іншими словами, економіку
будь-якої країни характеризує ВВП і обсяги виробництва її автопромисловості.
Таблиця 2.1
Частка продукції автомобілебудування і частка ВВП провідних країн у світовому
виробництві [5 Автомобильная промышленность. – 1998.- №11.
Країна
Частка продукції автомобілебудування (%)
Частка ВВП (%)
США
23,3
25,3
Японія
20,0
15,4
Німеччина
9,3
7,9
Франція
7,0
5,2
Італія
2,9
4,1
Велика Британія
3,7
3,9
Автомобілебудування є однією з ключових галузей промисловості в Європейському
Союзі. В автомобілебудівній промисловості та суміжних галузях зайнято близько
10% працездатного населення ЄС, а витрати на автомобіль складають більшу частку
бюджету домогосподарств країн ЄС. Автомобілебудування використовується в
країнах Західної і Центральної Європи для підйому економіки відсталих регіонів
і служить однією із основ економічного добробуту країн [84, c.190].
За оцінками експертів, тільки від податків, стягнутих із власників автомобілів,
бюджет ФРН одержує 50 млрд. євро у рік (бюджет України на 2004 рік складає 58,2
млрд. грн.). ФРН експортує біля 3,7 млн. автомобілів (при середній ціні 20 тис.
євро), сума експорту складає близько 75 млрд. євро. В інноваційний розвиток
автоіндустрії Німеччини вкладається 15 млрд. євро на рік [70, с.35].
Для багатьох країн з перехідною економікою розбудова власного
автомобілебудування сьогодні є пріоритетним завданням. По-перше, ця галузь
забезпечує високі додану вартість та рівень зайнятості. По-друге, продаж
конкурентоспроможних автомобілів національного виробництва перешкоджає відтоку
капіталу за кордон. Скажімо, у 1997 р. у Польщі із 478 тис. проданих нових
автомобілів 337,5 тис. були польського виробництва, а темпи продажу автомобілів
національного виробництва (30%) перевищували темпи приросту продажів
автомобілів в цілому (27,5%) [84, c.187]. По-третє, автопромисловість таких
країн, як Росія, Польща, Чехія, забезпечує надходження капіталів в національну
економіку, оскільки значна частина автомобілів виробництва цих країн
постачається на експорт у вигляді машинокомплектів або у готовому вигляді.
У випадку з Україною, найбільш переконливим аргументом на користь збереження і
розвитку вітчизняної автомобілебудівної галузі є необхідність вирішення
соціальних проблем. У разі ліквідації автопромисловості держава втратила б 600
тис. робочих місць, кількість безробітних зросла б на 1 млн. чоловік [39]. Це
нагадує ситуацію у вугільній промисловості. Очевидно, що державна підтримка
вітчизняного автомобілебудування є економічно вигіднішою за виплату допомоги по
безробіттю такій кількості людей.
Крім того, розвиток автомобілебудівної галузі в Україні може вивести з
економічного застою і суміжні галузі промисловості, що становлять значну
частину матеріальної сфери економіки країни (рис. 2.1). На думку експертів,
створення одного робочого місця в автомобілебудівній галузі забезпечує
створення 7-8 робочих місць у суміжних галузях – металургії, нафтохімії,
електроніці, сфері обслуговування тощо [39].
В разі ліквідації автопромисловості, будуть втрачені значні обсяги українського
ВВП. За оцінками експертів, за кордон для закупівлі імпортних автомобілів
щороку буде спрямовуватися понад 8 млрд. грн. [39].
Отже, розвиток автопромисловості в нашій країні є економічно доцільним. Такою є
і офіційна позиція держави: у 2001 році схвалено концепцію регулювання
авторинку та розвитку автопрому, а також набрали чинності 3 закони, 2 постанови
та 327 внутрішніх документів різних міністерств та відомств, завдяки яким