РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ЗМІНИ В ЗАХІДНОМУ РЕГІОНІ ПІСЛЯ ВІДНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ
23 червня 1944 р. у кремлівському кабінеті Верховного Головнокомандувача Й.Сталіна відбулася нарада за участю членів Політбюро, Державного комітету оборони і воєначальників, де було розглянуто і затверджено плани очищення від німецьких окупантів західноукраїнських земель, зокрема план Львівсько-Сандомирської операції. Щоправда, в результаті бойових дій навесні 1944 р. війська 1-го Українського фронту під командуванням маршала Г.Жукова вже зайняли частину території Волині і Тернопільщини. 13 липня могутніми ударами, насамперед танкових армій, вони прорвали німецьку оборону і, розвиваючи наступ, розгромили під Бродами 50-тисячне угруповання німецьких армій "Північна Україна" генерала Й.Гарпе, зайняли Львів, Станіслав, Дрогобич і на початку серпня вийшли на р. Сян і карпатські перевали. На зайнятих землях західного регіону Україні розпочався процес відновлення радянської влади.
Для українського народу радянсько-німецька війна 1941-1945 рр. була по-суті боротьбою двох ворожих для нього тоталітарних режимів за володіння Україною. "Дві великі тоталітарні держави воювали за її територію - природно дуже багату. Для України то був просто розбійницький напад як з одного, так і іншого боку, - зауважив історик Ярослав Дашкевич. - Так зване "визволення" 1944 року фактично не змінило становище її народу. Тому продовжувалася повстанська боротьба, яка розпочалася ще під час німецької окупації... Саме ця повстанська боротьба і була справжнім виразом бажань та сподівань українського народу, котрий, як кожен народ світу, хотів бути незалежним і мати свою державу" [79. 2001. 22-23 вересня].
Отже на зміну одному, гітлерівському тоталітарному режимові прийшов інший - сталінський, який за жорстокістю не відрізнявся від попереднього. Особливо рельєфно обгрунтував це твердження київський історик Віктор Коваль, який наголошував: "Суть тоталітаризму була така: 1) уся влада належить одній партії, що підпорядкувала собі всі сфери життя й діяльності суспільства; 2) на чолі всього - партії, держави, народу - піднесений до неба вождь (дуче, фюрер); 3) органи держбезпеки мають необмежену каральну владу над населенням, забезпечуючи панування вождя і його партії; 4) органи пропаганди та цензури спрямовують і контролюють освіту, науку, культуру, пресу, радіо - усі засоби духовного впливу на суспільство, формують свідомість людей у дусі партійної ідеології, відданості ладові" [246. С. 5-6]. Сталінському керівництву впродовж чвертьвікового періоду боротьби проти власного народу вдалося утвердити тоталітарний режим в СРСР. Улітку 1944 р. розпочався етап його встановлення на Західних землях України.
Хоча радянська пропагандистська машина робила все можливе для того, щоб показати повернення Червоної армії як "визволення", однак в уяві населення регіону виникали реалії сталінізму 1939-1941 рр. [161. С. 129].
Отже, населення західного регіону було морально готовим до протистояння із сталінським режимом, а його організованою силою стало багатотисячне підпілля ОУН на чолі з Проводом, до якого входили: Р.Шухевич (голова), Д.Маївський, Р.Волошин, Д.Клячківський, В.Кук, Д.Грицай, М.Прокоп та інші [386. С. 35]. Основною збройною силою опору була Українська Повстанська Армія. Саме на 1944 рік припадає піднесення її чисельності - 60-80 тис. вояків та викристалізування організаційної структури. Бойовою діяльністю УПА керували Головний командир Р.Шухевич та Головний військовий штаб на чолі з полковником Д.Грицаєм. Повстанську армію складали групи: УПА-Північ на Волині під командуванням Д.Клячківського, УПА-Захід на теренах Галичини (полковник В.Сидор), УПА-Південь в Уманщині, Вінничині та Кам'янець-Подільщині (полковник О.Грабець) та УПА-Схід в північно-західному регіоні (єдиного командування не створено) [419. С. 186-188].
Безперечно, Москва була достатньо інформована про існування і діяльність УПА та оунівського підпілля в західних областях України. Першу і найбільш достовірну інформацію Кремль отримував від радянських партизанів. Зокрема, 7 січня 1943 р. у доповідній записці начальник Українського штабу партизанського руху Т.Строкач повідомляв, що згідно донесень О.Сабурова "в районах Пінська, в лісах Острог, Шумськ, Мізоч існують великі групи українських націоналістів.., в окремих місцях українські націоналісти створюють свої нелегальні організації для боротьби з фашистськими окупантами під гаслом "За самостійну Україну без німців" [21. С. 331]. У листі до М.Хрущова від 21 січня 1944 р. командир радянського партизанського з'єднання О.Федоров попереджав: "ОУН вдалося зібрати значні збройні сили, які входять в УПА, а також підготувати значні резерви, джерелом яких є головним чином селянство та інтелігенція Галичини". Тому він пропонував скерувати туди два-три партизанських з'єднання "для очистки районів від націоналістичних банд" [47. С. 127-132].
Коли Червона армія зайняла Волинь, фронт збройного протистояння УПА і радянського режиму, обмежений раніше сутичками з його партизанами, набрав широких масштабів. Це змусило М.Хрущова у березні 1944 р. звернутися до Сталіна зі спеціальним листом "Про становище в Рівненській і Волинській областях УРСР", в якому відзначав: "Головне командування УПА, яке оголосило себе "найвищою і єдино суверенною владою на визволених землях України", проводить не лише бойові операції, але й визначає адміністративний "устрій" України... УПА розпочала "наділяти" селян землею, видаючи їм спеціальні іменні "Акти наділу землі"... ОУН на своєму III надзвичайному Зборі розробила пункти такої "демагогічної" програми". Зокрема, передати селянам західних областей "всі поміщицькі, монастирські і церковні землі, робітникам встановити 8-годинний робочий день, жінкам забезпечити рівні права.., молоді обов'язкову середню освіту і вільний доступ у вищі учбові заклади, хворим безплатну медичну допомогу, всім - свободу слова, думки, переконань та ін." До листа докладалися документи УПА і ОУН [1. Спр. 703. Арк.
- Київ+380960830922