РОЗДІЛ 2. УМОВИ ВИНИКНЕННЯ КОРСУНСЬКОГО РЕЄСТРОВОГО
ПОЛКУ ТА ЙОГО РОЗВИТОК У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.
2.1. Причини виникнення Корсунського полку у 1625 р.
На початку ХVII ст. Корсунське староство помітно вирізнялось серед інших староств Правобережної України за кількістю населення, територією, економічним розвитком, що, безумовно, вплинуло на створення у його межах реєстрового козацького полку. В українській історіографії відсутні комплексні дослідження історичних умов створення перших козацьких полків на конкретних територіях Правобережної України. Тому зробимо спробу дослідити цю проблему на прикладі Корсунського полку, виокремивши для дослідження такі питання: а) активне заселення Корсунщини наприкінці ХVІ - на початку ХVІІ ст.; б) зростання кількості корсунських козаків на території краю та їх участь разом з місцевим населенням у козацьких повстаннях кінця ХVІ ст.; в) протести корсунських міщан проти свавілля старости та їхнє масове покозачення; г) посилення економічного значення Корсуня з округою на землях Середньої Наддніпрянщини.
Історичні передумови появи Корсунського полку мають глибоке коріння і сягають часів Київської Русі. У 1032 р. великий київський князь Ярослав Мудрий почав будувати фортеці на Росі [47, 87]. Багато дослідників вважає, що саме цього року для оборони від набігів печенігів на території сучасної Корсунщини були збудовані міста-фортеці Корсунь, Дверен (нині - Деренківець), Осетрів (нині - Сахнівка), Боровий (нині - Стеблів) та ін. Вже тоді проявився прикордонний характер краю, що був форпостом західної цивілізації на Великому степовому кордоні. Етнічна межа між європейською та азіатською цивілізаціями була досить рухомою (відходила то на північ, то на південь залежно від політичних змін), за річкою Россю було "Дике Поле", де кочували численні орди тюркських племен. Для захисту південних кордонів Київської Русі була створена Пороська оборонна лінія. Вона тягнулася від Юр'єва (нині - Біла Церква) по Росі через міста Богуслав, Боровий, Корсунь, а від нього - до Осетрова, який стояв майже в гирлі Росі. Порубіжний статус Поросся певною мірою сприяв тому, що сюди прибував різний люд і в краї відбулося значне економічне піднесення. Корсунщина була південним прикордонним рубежем Київської Русі, а з другої половини ХVI ст. - Речі Посполитої. Виходячи з прикордонного статусу краю, на населення Корсунщини було покладено обов'язок захищати південні кордони України-Руси.
Перша літописна згадка про Корсунь відноситься до 1169 р. у зв'язку з бойовими діями руських князів проти степових кочівників. Тоді повз Корсунь проходила значна половецька орда на чолі з ханом Тоглаєм, яка дощенту спустошила округу. Літописець зазначає: "Руські війська на чолі з князем Глібом пішло до Корсуня, і будучи на Перепитовскому полі, дізнались що з-під Корсуня пішли уже половці і за Києвом воюють" [71, 109].
У 1195 р. Корсунь став центром удільного князівства, що свідчить про зростання його значимості в житті Київської Русі. Великий князь київський Рюрик подарував князівство своєму зятю волинському князю Роману Мстиславовичу [48, 356]. У зв'язку з навалою монголо-татарських військ хана Бату на Південну Русь у 1240 р. про Корсунь довго не згадувалось в історичних джерелах. У ХІV ст. територія міста з округою увійшов до складу Великого князівства Литовського, а після Люблінської унії у 1569 р. - до Речі Посполитої, потрапивши під владу Польської Корони.
У сучасній історіографії постає питання дослідження заселення окремих регіонів Середньої Наддніпрянщини після татарського розгрому. Адже це спричинило виникнення козацтва і в майбутньому - Корсунського полку. Але існують лише праці, які висвітлюють це питання в контексті історії України. Тому розглянемо заселення Корсунщини, починаючи з середини ХVIст.
У другій половині ХVІ ст. територія Поросся через часті набіги татар була мало залюднена, тому вплив польської державної адміністрації був тут досить слабким, а в багатьох місцях він був зовсім відсутній. У цьому дикому краї селилися лише різні селяни-втікачі, уходники-промисловці, козаки і бродяги. Вони розселялися до певних пунктів, якими на Подніпров'ї були міста і містечка, колись зруйновані і покинуті через набіги татар. До них належали також Корсунь і Стеблів. Поселенці утворювали хутори, в яких проживали і займались сільським господарством. Так у цьому безлюдному краї створювались центри залюднення - міста . Вони були незначними у порівнянні з округою, що їм належала.
З метою зміцнення оборони південних рубежів, а також для створення хоча б будь-якої влади на півдні Київщини старости спочатку Великого князівства Литовського, а потім і Речі Посполитої засновували міста та заселяли їх. У 1545 р. міщани міста Брацлава заселили 3венигородку [107, 205], що з часом увійшла до складу Корсунського полку. Після Люблінської унії 1569 р. всю Наддніпрянщину, за відомостями П. Куліша, поляки почали називати Новою Польщею, на противагу Старій, Привіслянській Польщі [128, T.1, 45]. Це повідомлення говорить про зацікавленість польської влади у нових територіях.
Для освоєння земель Нової Польщі польським урядом у 1570 р. була створена комісія для їх розмежування. Комісари доповідали про визначення ділянок земель, "величезних, хоч ще й порожніх просторів, як повіт... Звенигородський" [132, 23], на які не поширювалась влада державної адміністрації. 3а проведеним розмежуванням Корсунщина відійшла до Київського воєводства. На той час вона була майже незалюднена. Як писав італійський мандрівник Олександр Гваньїні, між Черкасами і Каневом "не видно й жодних будинків, сіл та волостей; на всі 40 миль ( 60 км. - С.С. ) - пустеля й дикі поля" [29, 133]. Віддаленість краю від густонаселених районів приваблювала сюди переселенців, в основному кріпосних селян, адже тут їх не могла контролювати державна адміністрація.
Досліджуючи питання заселення Корсунщини, нами була звернута увага на намагання польської адміністрації посил
- Київ+380960830922