РОЗДІЛ 2
КИЇВСЬКА ДУХОВНА КОНСИСТОРІЯ: СКЛАД "ПРИСУТСТВІЯ", ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ТА КОМПЕТЕНЦІЯ ІНСТИТУЦІЇ
2.1. Кількісний і персональний склад "присутствія"
Основною формою функціонування Київської духовної консисторії, як і інших колегій Російської імперії, були засідання її "присутствія". Тому, перш за все, необхідно розглянути його кількісний і персональний склад. З'ясувати хто і на яких підставах засідав в установі, а отже формував її "живий" організм.
Згідно зі статтями Генерального регламенту, склад "присутствія" колегії мав нараховувати 10-11 членів1, а Духовний регламент зазначав, що кількість членів Духовної колегії повинна дорівнювати дванадцяти2. Проте, вже на перших стадіях організації, число присутніх в Св. Синоді, або не досягало цієї цифри, або перевищувало її3. У Київській духовній консисторії кількість консистористів також змінювалася. У першому, відомому нам складі "присутствія" за 1731 р., значиться 10 членів4. Лише у 1764 р. кількість присутніх у духовній консисторії відповідала законодавчо закріпленому стандарту5, тоді як у 1766-1767 рр. нараховувалося по 11 консистористів, а в 1768 р. - десять6. З кінця 60-х рр. XVIII ст. спостерігаємо різке зменшення кількості членів "присутствія" духовної консисторії. Так, у 1769 р. в Київській духовній консисторії засідало лише 5 осіб, надалі коливання в межах 6-4 членів простежується аж до 1786 р. (див. додаток А). Цю тенденцію резюмують і прямі свідчення у різноманітному тодішньому актовому матеріалі7. Отже, якщо в першій половині століття кількість присутніх у Київській духовній консисторії наближалася до стандартів, закріплених Духовним регламентом, то з кінця 60-х рр. і надалі в межах аналізованого періоду число зменшується вдвічі. Цілком імовірно, що таке помітне зменшення кількості присутніх було пов'язане з реформами 1764 р., проведеними у великоросійських єпархіях, де кількість членів "присутствія" стабілізувалася на рівні 2-4 осіб.
Членами "присутствія" Київської духовної консисторії впродовж усього XVIII ст., за невеликими винятками, були представники чорного духовенства, насамперед, настоятелі київських чоловічих неставропігійних монастирів - Пустинно-Миколаївського, Михайлівського Золотоверхого, Богоявленського Братського, Михайлівського Видубицького, Софійського, Кирилівського Свято-Троїцького та Петро-Павлівського. Вибір представника на посаду консисториста залежав від рекомендації діючого складу "присутствія" духовної консисторії та відповідної резолюції митрополита. Проте митрополит був незалежний від рішень консисторії в праві оновлення "присутствія", або виключення частини його членів. Так, у січні 1751 р., Тимофій (Щербацький) через конфлікт з архімандритами, членами духовної консисторії, відсторонив їх від роботи установи: архімандрита Пустинно-Миколаївського монастиря Назарія терміном на 1 рік, архімандритів Золотоверхо-Михайлівського Модеста, Братського Сильвестра та ігумена Видубицького монастиря Вікентія на 9 місяців - без погодження з "присутствієм"8.
Св. Синод у внутрішні кадрові питання Київської духовної консисторії прямо втручався лише у виключних випадках. Такими, наприклад, виявилися події, викликані справою митрополита Варлаама (Вонатовича)9, коли указом Св. Синоду від 23 листопада 1731 р. було звільнено тодішній склад присутнього місця Київської духовної консисторії на підставі "нTисправлTнія ихъ в консисторіи"10. Натомість 2 грудня 1731 р. Св. Синод затвердив новий склад "присутствія". Митрополит Рафаїл (Заборовський) отримав повне право чинити на власний розсуд, як із звільненими консистористами, так і новопоставленими, виходячи, насамперед, з позиції їх здібності до ведення справ. Попередній склад "присутствія" був відновлений через 7 місяців і 24 дні (Св. Синод визнав цей термін як достатнє покарання)11. Саме такі одиничні випадки ілюструють владну ієрархію в кадрових питаннях, де останнє слово залишалося за митрополитом та Св. Синодом. У другій половині XVIII ст. роль Св. Синоду у формуванні складу "присутствія" Київської духовної консисторії значно зростає у зв'язку із змінами в механізмі призначення архімандритів. Указом Св. Синоду від 1 березня 1765 р. архієреям самостійно, без погодження з Св. Синодом, заборонялося поставляти архімандритів (які були членами Київської духовної консисторії); владики могли лише рекомендувати двох кандидатів12.
В резолюції митрополита про призначення духовної особи членом "присутствія" вказувалася дата першого засідання за участю новопризначеного. Указ надсилався як до самого кандидата, так і до всіх гілок влади Київської єпархії13. Зважаючи на загальноєпархіальне значення цієї події, вона мусила носити публічний характер. Новопризначеного приводили до "указної" присяги, за текстом, що фіксувався у Генеральному регламенті для членів колегій. Консисторист давав обіцянку вірності імператорському престолу та неухильного дотримання державних інтересів, про прямі його обов'язки у присязі не йшлося14. Архімандрита Братського монастиря Касіяна (Лехнецького) до присяги приводив 24 липня 1775 р. кафедральний писар Іаков Білявський15. За винятком окремих випадків, консистористи залишали "присутствіє" разом із зміною послушання, якщо останнє не передбачало додатково обов'язку засідання в духовній консисторії.
Усталилася думка, що настоятельство в одному із вищезазначених київських монастирів автоматично передбачало "присутствіє" в духовній консисторії. Однак, призначення в духовну консисторію затверджувалося окремою резолюцією митрополита, і, судячи з аналізу персонального складу "присутствія", не завжди поєднувалося з функціями настоятеля монастиря. Так, у присутньому місці в 1731 р. не засідали ігумени Богоявленського Братського та Петро-Павлівського монастирів16. Настоятель останнього відсутній також серед числа консистористів 1766 р.17, а впродовж десяти років з 1769 по 1779 рр. Петро-Павлівський монастир зовсім втрачає представництво в духовній консисторії (про маргінальний статус цього монастиря свідчить,