РОЗДІЛ 2
Структура ТА рівень використання земель СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ в
західному регіоні україни
2.1. Сучасний стан реформування земельних відносин
Одним із головних напрямків розбудови незалежної демократичної держави у
Декларації про державний суверенітет України було визначено створення нової
системи земельних відносин шляхом проведення земельної реформи, яка полягає у
виконанні таких головних завдань:
* розвиток приватного землеволодіння при забезпечені соціальної справедливості
у перерозподілі земель;
* забезпечення територіальних умов високої економічної ефективності
господарювання на землі та екологічно безпечного землекористування на селі і в
містах;
* оновлення методів державного управління земельними ресурсами і
землекористуванням економічними методами;
* включення землі в економічний (ринковий) обіг;
* створення системи приватних товарних господарств у сільському господарстві;
* функціонування великих, середніх і дрібних сільськогосподарських структур
різних форм власності на землю і майно на основі принципів альтернативності та
взаємодоповнення.
У відповідності з визначеною стратегією в Україні відбуваються радикальні кроки
з реформування земельних відносин, які справедливо оцінюються як визначна подія
в Україні на межі тисячоліть. Указ Президента України від 3 грудня 1999 року
"Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора
економіки" за своїм політичним значенням для держави і доленосним для селян,
справедливо порівнюють із історично відомим царським указом про скасування
кріпосного права в Росії в 1861 році.
Основні результати тринадцятирічних зусиль незалежної України з реформування
земельних відносин полягають у наступному.
Визначено межі сільських, селищних і міських рад і цим самим створено базу
економічної самостійності територіальних громад. Зроблені перші вагомі кроки на
шляху розвитку оренди землі, запровадження механізмів купівлі-продажу земельних
ділянок несільськогосподарського призначення. Разом із запровадженням плати за
землю це дає можливість формувати значну частину місцевих бюджетів.
Одним з найважливіших результатів є безоплатна передача у власність селян
земель, які використовуються у товарному виробництві. Це безпрецедентний в
сучасній історії акт. Близько 30,0 млн. га найкращих продуктивних земель
країни, вартість яких становить 257,2 млрд. грн. стали власністю 6,5 млн.
селян.
Загалом по Україні розширено з 2,8 до 3,3 млн. га площі особистих господарств
населення, присадибних і садових ділянок. Громадяни отримали у користування 300
тис. га землі для городництва, та 1,4 млн. га – для сінокосіння і випасання
худоби.
Це великий соціально-економічний результат земельної реформи, оскільки завдяки
приватному сектору сільського господарства уже сьогодні продовольчий ринок
наповнений якісною сільськогосподарською продукцією переважно вітчизняного
виробництва, доступною пересічному споживачеві.
Збільшення землекористування громадян у 2,5 рази та стале виробництво в їх
особистих господарствах є стабілізуючим фактором земельної аграрної реформи.
Адже світова практика підтверджує тенденцію до падіння виробництва у перші роки
реформування товарного сільськогосподарського сектора.
Передача достатньої кількості землі безпосередньо громадянам пом'якшує також
проблему зайнятості населення у процесі структурної перебудови економіки. Отже,
позитивні наслідки земельної реформи знаходяться не лише у політичній, а і в
економічній та соціальній площинах.
Здійснення земельної реформи у другій половині 90-х років, паювання земель
колективних підприємств, видача селянам сертифікатів на земельні частки (паї)
забезпечили скасування частково державної власності на сільськогосподарські
землі [7, с.54; 17, с.20; 31, с.56; 54, с.74; 63, с.10; 73, с.51]. Замість 10,7
тис. колективних підприємств власниками 26,5 млн. га сільськогосподарських
угідь стали 6,4 млн. селян. Середній розмір одержаного селянською сім'єю
земельного паю становить близько 8 гектарів. Це дорівнює середньому розміру
фермерського господарства у таких країнах, як Македонія, Португалія, Греція,
Норвегія, Ірландія, Польща. У південних областях України сотні тисяч селянських
сімей одержали у власність більше 30 га землі. Це вже дорівнює середньому
розміру фермерського господарства у таких економічно розвинутих країнах, як
Іспанія, Швеція, Фінляндія, Данія, Австрія, Угорщина, Чехія, в яких фермер
справедливо вважається власником і підприємцем середнього класу.
Сучасний стан земельної реформи полягає у зосередженні дій на рівні
сільськогосподарських підприємств у напрямі утвердження і реалізації
громадянами прав власності на землю, оренди земельних ділянок і земельних
часток (паїв), введення в економічний обіг земель сільськогосподарського
призначення.
Визначена у державі економічна платформа аграрної реформи проста і зрозуміла
для селян. Суть її полягає у тому, щоб, по-перше, визначити на селі власника
землі, майна і результатів праці; по-друге, побудувати на основі власності
принципово нові виробничі відносини;. по-третє, на базі цього сформувати
організаційно-правові структури ринкового типу (табл. 2.1).
Сучасна українська модель земельної та аграрної реформи, яка концептуально і
програмно викладена в указах Президента України і реалізована на практиці,
врахувала всі негативні і позитивні сторони попередніх реформ. Насамперед,
демонополізація землі, форм господарювання, трудових відносин аж ніяк не
зводилась до ліквідації великих сільськогосподарських підприємств (КСП) як
господарських земельно-майнових комплексів [13, с.25; 24, с.5; 77, с.9; 81,
с.64].
Таблиця 2.1
- Київ+380960830922