РОЗДІЛ 2
ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ГЛОБАЛІЗМ ТА ЙОГО СУЧАСНІ ПРОЯВИ
2.1. Інвестиційний глобалізм як сучасний світогосподарський феномен
Маючи очевидні прояви протягом практично усього загальноцивілізаційного розвитку, глобалізація1 у другій половині ХХ століття переростає в усталену тенденцію, котра характеризується відповідними кількісними і якісними параметрами. Як відзначають більшість зарубіжних та вітчизняних дослідників [29, 78, 171, 145] на рубежі століть глобалізація стає найбільш масштабним і динамічним процесом сучасного світогосподарського розвитку. При цьому виділяють політичний, економічний, науково-технологічний, соціальний і екологічний компоненти глобалізації [29; 153, с.13]. Водночас можна говорити і про, наприклад, відносно самостійний і системоутворюючий інформаційний компонент глобалізації або про її загально- чи міжцивілізаційний контексти [114].
Економічна глобалізація є визначальною у сучасному світі, а у історичному контексті вона виділяється як особлива стадія інтернаціоналізації та інтеграції економіки [29, с.366-371]. При цьому практично у всіх дослідженнях цього процесу виділяють такі ключові напрямки розвитку як:
* транснаціоналізація (торговельна, виробничо-інвестиційна, валютно-фінансова);
* економічна регіоналізація з утворенням глобальних торговельно-економічних блоків (НАФТА, Євросоюз, АТЕС);
* глобальна інституалізація економіки внаслідок розвитку регулятивних функцій міжнародних економічних організацій (МВФ, СБ, СОТ, МОТ тощо).
Цілком очевидно, що на економічну глобалізацію найсуттєвіший вплив мали такі фактори, як:
* технологічний прогрес, який спричинив різке скорочення транспортних і комунікаційних витрат, значне зниження витрат на обробку, зберігання та використання інформації. Слід зазначити, що якісне інформаційне обслуговування безпосередньо пов'язане з успіхами в електроніці (створення електронної пошти, мережі Інтернет);
* лібералізація торгівлі та інших форм міжнародної економічної діяльності, що привело до звуження засобів політики протекціонізму. В результаті були істотно знижені тарифи, усунуто багато інших бар'єрів у торгівлі товарами та послугами, міжнародному інвестиційному обміні, трудовій міграції;
* розширення сфери діяльності підприємств (організацій), що стало можливим як у результаті технологічного прогресу, так і отримання більш широких горизонтів управління на основі нових засобів комунікації;
* досягнення єдиної думки щодо оцінки ринкової економіки як найбільш ефективної і безальтернативної у різних її моделях і організаційно-економічних формах;
* нівелювання особливостей культурного розвитку. Показовими стають тенденції формування глобалізованих "однорідних" засобів масової інформації, мистецтва, поп-культури, повсюдного використання англійської мови як загального засобу спілкування тощо.
На сьогодні можна говорити про перерозподіл впливу традиційних та появу нових суб'єктів господарювання в умовах економічної глобалізації. Найбільш важливими у другій половині ХХ століття були взаємовідносини: а) держави - транснаціональні корпорації; б) держави - регіональні інтеграційні угруповання; в) транснаціональні корпорації - регіональні інтеграційні угруповання [101, с.80-81].
У 1990-і роки з початком періоду ринкових трансформацій постсоціалістичних країн вже не функціональну (кредитування, вирішення проблем зовнішньої заборгованості, офіційна допомога розвитку, лібералізація міжнародної торгівлі тощо), а системну роль починають виконувати міжнародні економічні організації.
На сьогодні, на рівноправні і навіть більш значні ролі, ніж традиційні суб'єкти міжнародних економічних відносин (держави), претендують не тільки ТНК, регіональні міждержавні інтеграційні об'єднання, міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, СОТ, МОП), але й міста - світові фінансово-інформаційні центри, практично екстериторіальні й функціонально автономні (такі як Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Париж та ін.) та окремі індивіди - наукові працівники, університетські професори, творчі особистості, крупні бізнесмени [153, с.3-4].
Таким чином формується складна система детермінант світогосподарського розвитку, контури якої окреслено на рис. 2.1.
Важливо підкреслити, що держави дійсно втрачають функцію основного структурного елемента світової економіки, що, на наш погляд, не стосується, на сьогодні, лише США, а у перспективі - Китаю, який здатен, за прогностичними оцінками, кинути прямий виклик США, наблизившись до них за економічним потенціалом у найближчому майбутньому.
Дослідники наголошують на вагомому значенні та особливій зацікавленості США в процесі глобалізації світогосподарських зв'язків. Велика економічна міць, динамізм у використанні інновацій та їх розповсюдженні на управлінські, технологічні та фінансові сфери країн усього світу перетворили Штати на флагмана світової економіки. Західні вчені підкреслюють, що США виграють від становлення взаємозалежного та глобалізованого світу з тієї простої причини, що їх власне суспільство вже частково глобалізовано й живе в умовах, коли окремі люди та їхні різноманітні об'єднання прагнуть досягти таких норм поведінки, які б не порушували власне їхніх взаємовідносин. Першим, хто відчув наслідки глобалізації та змушений до неї адаптуватися, став саме американський народ. Провідна роль США в цьому процесі обумовлена тим, що переважна кількість ТНК, у тому числі наймогутніші з них - або американські або контролюються американським капіталом і вони виступають провідними силами в процесі глобалізації світової економіки. Аналогічну роль відіграють і найкрупніші міжнародні банківсько-фінансові групи та окремі могутні банки, а також МВФ та Світовий банк, які багато в чому проводять проамериканську політику.
Рис. 2.1. Взаємодіючі детермінанти сучасного світогосподарського розвитку
Показовим є пошук нової архітектури світової регуляторної системи, формування інституцій за участю провідних держав, міжн