РОЗДІЛ 2
НАРОДНОТВОРЧА ОСНОВА МОТИВАЦІЇ НАРОДНИХ НАЗВ РОСЛИН. ФІТОНІМИ У ТЕКСТАХ ПОЕТИЧНОГО ФОЛЬКЛОРУ
2. 1. Семасіо-ономасіологічний аналіз фітонімів: вплив знань про природу і світоглядних уявлень на номінацію рослин [див.: 40]
Аналіз одиниць лексико-тематичної групи "Рослини", як і будь-якої іншої лексичної мікросистеми, був би неповним без застосування семасіологічного та ономасіологічного підходів8.
Зокрема, таку типологію на матеріалі серболужицької мови розробила С. Адаменко. Згідно з її візією, "у ботанічній номенклатурі серболужицької мови знайшли відображення такі мотиваційні ознаки: "форма стебла (квітів, листків, насіння) рослини", "забарвлення", "запах або його дія на людину", "смакові якості", "властивості, які можуть бути сприйняті дотиком", "час сезонного розвитку", "місце проростання", "лікувальні властивості", "отруйність чи непридатність людині в їжу", "використання в господарській діяльності" [2, с. 9 - 10].
Відповідно, усю інформацію, яку можуть містити назви рослин, С. Адаменко розподілила на десять різновидів, за пунктами: 1) подібність рослини до предметів (птахів, тварин, явищ природи); 2) забарвлення рослини; 3) лікувальні властивості рослини; 4) час сезонного розвитку рослини, час цвітіння, дозрівання плодів; 5) запах рослини або його дія на людину; 6) отруйність чи непридатність людині в їжу; 7) смакові якості; 8) місце проростання рослини; 9) властивості, які можуть бути сприйняті дотиком; 10) використання рослини в господарській діяльності, в побуті [2, с. 10].
Ще іншу класифікацію, розроблену на поєднанні ономасіологічного підходу та семантичних відмінків (з відмінкової граматики) Чарльза Філлмора, спостерігаємо у дослідженні Н. Панасенко. У статті "Назви лікарських рослин у контексті відмінкової граматики" семантичні ролі відмінка та ознаки представлено так:
АГЕНС - хто лікує (особи реальні, міфічні, біблійні персонажі, тварини), хто є виконавцем будь-якої дії;
БЕНЕФІЦІАНТ - кому призначається рослина (як правило, вживається з іменниками, що позначають особу, у давальному відмінку);
ІНСТРУМЕНТ - яка частина лікарської рослини використовується (ягоди, кора, корінь, листок, квітка і т. д.);
ЛОКАТИВ - позначає місце, де ростуть і поширені рослини;
ОБ'ЄКТИВ - об'єкт дії лікарської рослини. Об'єктами дії є частини тіла людини (голова, живіт, печінка та ін.) і тварини (копито, дзьоб, хвіст, лапа та ін.), а також конкретні назви хвороб;
ПАЦІЄНС - можна вважати суто "медичним" відмінком, який вказує, на кого саме спрямована дія;
РЕЗУЛЬТАТИВ - свідчить про позитивні чи негативні наслідки застосування рослини;
ТЕМПОРАЛЬНИЙ ВІДМІНОК - указує на час цвітіння чи збору лікарських рослин, в окремих випадках - на час уживання рослин в їжу, початок і завершення цвітіння, період дозрівання плодів;
МЕТА - указує, для чого використовується рослина [148, с. 27 - 28].
У цьому дослідженні ми не виділяємо окремо назви лікарських рослин. Зрештою, певні лікувальні властивості притаманні практично їм усім. Основним критерієм, за яким усі фітоніми умовно можна розділити на дві великі групи, є, згідно з нашим баченням і в контексті явища фольклоризму, наявність / відсутність у ЛЗ сем міфологічності чи магічності. Семасіо-ономасіологічний підхід однаково чинний для обидвох.
До першої групи, що не характеризується магічно-міфологічними ознаками, згідно з нашим поділом, належать такі типи найменувань9:
а) назва рослини мотивована її формальними, зовнішніми ознаками: нічна свічка, день-і-ніч, золотий дощ звичайний, хрест-трава (укр.); колокольчик скученный, камчук (рос.). Формальні ознаки можуть бути різними: підбіл (бо білий знизу), подорожник (бо росте при дорозі) і т. п.;
б) наближений до а) із зоонімним компонентом: ластовине зілля, котячі вуса, гадючник в'язолистий, вороняче око, вовчі ягоди (укр.); жабник полевой, вороний глаз, воробейник лекарственный, горец змеиный (рос.) тощо;
в) наближений до а) із антропологічним складником: братки, бабині зуби, дівоча краса (укр.); мать-и-мачеха, пастушья сумка (рос.);
г) наближений до а), до в) і до м) - із антропонімним складником: петрові батоги (укр.), иван-да-марья (рос.);
д) наближений до в) - із етнонімним складником: татарник (укр.); татарник обыкновенный (рос.);
ж) наближений до в) - із складником, що характеризує людину (ознаки, властивості): скажений огірок, зрад-зілля, гордовля, німиця, любисток (укр.); дрема белая, незабудка полевая, красава (рос.);
з) із врахуванням фітотерапевтичних особливостей: серпоріз, стягникров, лячник (укр.); кровавица (рос.);
и) із вказівкою в назві на отруйність рослини: дурман, нечіпай-зілля, белена (укр.); болиголов пятнистый, лютик едкий, бешизник, белена черная (рос.);
к) із вказівкою на те, що рослина - бур'ян: нетреба звичайна (укр.); дурнишник обыкновенный (рос.);
л) із числовим компонентом, пов'язаним із формальною ознакою чи з магією числа: трой-зілля, семижон, дев'ясил (укр.); троецветка, девясил, золототысячник (рос.);
м) із використанням складника з міфологічним значенням: чортова борода, рай-дерево, біс-дерево (укр.); чертова борода, рай-дерево, бес-дерево (рос.).
Додамо, що багато фітонімів можуть належати й до декількох типів водночас.
Про важкість (а швидше - про неможливість) розробити типологію, у якій окрема назва відповідала б окремому пункту, свідчить, зокрема, висловлювання Н. Панасенко, чию класифікацію ми подали вище. Дослідник констатує, що "[...] для назв рослин більш характерні не одиничні семантичні відмінки, а їх сполучення, напр.: агенс, інструмент; агенс, інструмент, об'єктив; агенс, об'єктив; агенс, мета, інструмент і т. д." [148, с. 28].
Так само й С. Адаменко зазначає, що чимало серболужицьких фітонімів виявляє подвійну семантичну мотивацію [2, с. 10]. Подвійність, а подекуди й потрійність і т. д., спостерігаємо і в українській мові. Для прикладу, перший компонент фітоніма петрів б