РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО МЕТОДИКИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ВЕКСЕЛЬНИХ ОПЕРАЦІЙ
2.1. Облікова оцінка векселів
Однією з основних невирішених і дискусійних проблем бухгалтерського обліку є проблема оцінки. Це пов'язано з тим, що грошова оцінка об'єктів обліку, як елемент методу бухгалтерського обліку, забезпечує співставність даних різноманітних активів (вимог) і пасивів (зобов'язань). Без такого співставлення бухгалтерський облік уявити неможливо.
На практиці, економічна сутність векселів, як безумовного боргового зобов'язання, розмита, оскільки одержати за ними грошові кошти можна далеко не завжди - деякі підприємства здійснюють платежі за векселями тільки власними послугами (електроенергією, енергоносіями, залізничними перевезеннями і т.п.). Тоді виникають проблеми з оцінкою векселів, що не мають чітко вираженої ринкової ціни [18, с. 118].
Порядок вирішення проблеми оцінки є предметом гострих дискусій різних груп користувачів бухгалтерської звітності, кожна з яких переслідує власні цілі, які в короткостроковій перспективі співпадають далеко не завжди.
Аналізуючи історію становлення методів облікової оцінки векселів в дореволюційній Росії, можна виділити три основних підходи до оцінки векселів:
1. Мудров Е.О. (1846) пропонував відображати в обліку векселі, які є предметом торгівлі купця, за собівартістю - в сумі, сплаченій векселедавцю або індосанту за придбаний вексель, а векселі, що не є предметом торгівлі, обліковувати за номіналом [158, с. 84-85]. Однак такий підхід не мав поширення через превалювання думки про недоцільність поділу векселів за джерелом їх походження.
2. Необхідність оцінки векселів за вартістю їх придбання незалежно від джерела походження відзначав А.Н. Баженов (1887). Так, вексель, виданий за товар чи за інші цінності, відображався за вартістю цінностей, придбаних за допомогою цього векселя (а не згідно з сумою, зазначеною в самому векселі) з додаванням суми відсотків, нарахованих відповідно до строку платежу [7, с. 26].
3. Сіверс Є.Є. (1907) писав, що векселі повинні обліковуватися в сумах, зазначених в них, тобто за номінальною вартістю. Цей підхід набув найбільшого поширення в дореволюційній Росії [196, с. 344].
Таким чином, на початку ХХ ст., в роки найбільш інтенсивного вітчизняного вексельного обігу, одержані, видані чи акцептовані векселі враховувалися на вексельних рахунках за номінальною вартістю, тобто в сумах, які необхідно було одержати чи сплатити. Оцінка векселів була відокремлена від оцінки інших цінних паперів разом з поступовим розвитком і розширенням сфери дії інституту вексельного обігу. Загальна тенденція розвитку поглядів на проблему оцінки векселів характеризується їх адекватним ускладненням в міру розвитку вексельного обігу.
Методика оцінки векселів недостатньо розроблена у вітчизняному обліку. Передусім це пов'язано з відносно недавнім відновленням вексельного обігу у внутрішньогосподарському обороті країни. Ще у 1955 році проф. В.Г. Макаров зазначав, що після жовтневої революції 1917 р. деякі об'єкти бухгалтерського обліку втратили грошову оцінку або зникли, серед них вчений називав і векселі [173, с. 88-89].
Проблемам оцінки векселів присвячували свої праці О.Ю. Большакова, О.В. Казаков, В.Н. Післєгіна, В.В. Палій та ін. Проте, незважаючи на наявність наукових досліджень з обліку вексельних операцій російських та українських науковців, детальних досліджень правомірності застосування методів оцінки в бухгалтерському обліку векселів не проводилось.
Оцінка векселів відіграє значну роль при формуванні облікової політики підприємства. Від обґрунтованості і точності вибору оцінки залежить виконання бухгалтерським обліком своїх функцій (зокрема, правильність обчислення фінансових результатів).
Оцінка різних об'єктів обліку - активів, зобов'язань, капіталу визначається у відповідних стандартах обліку [228, с. 158], але оцінка векселів окремим стандартом не передбачена. На нашу думку, це є суттєвим недоліком, оскільки сукупність особливостей векселя потребує враховувати вексель в якості відокремленого об'єкта обліку, не допускаючи змішування в обліку з іншими цінними паперами або борговими вимогами-зобов'язаннями.
Об'єктом оцінки в бухгалтерському обліку виступають господарські засоби, які відображаються в активі і пасиві балансу, а також затрати і доходи підприємства [135, с. 77]. На нашу думку, об'єктом оцінки векселів виступають вексельні операції, тобто не тільки сам вексель, як борговий документ або цінний папір, але й сукупність тих відносин, які виникають навколо нього. Визначальну роль в оцінці векселів відіграє їх поділ на видані та одержані. Тому безпосередніми об'єктами оцінки будуть виступати, окрім самого векселя, й інші об'єкти, що відображаються як на балансових, так і позабалансових рахунках (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Об'єкти оцінки векселів
Оцінка векселів одержаних. Аналіз національних П(С)БО дозволив виявити застосування для цілей бухгалтерського обліку різних методів оцінки одержаних векселів при зарахуванні на баланс:
- за фактичною вартістю придбання;
- за номінальною вартістю векселя (за сумою предмету вексельного зобов'язання (номінальної вартості або номінальної вартості, збільшеної на суму відсотків за векселем).
Фактична вартість придбання векселів дозволяє судити винятково про вартість векселя як цінного паперу на момент здійснення угоди [175, с. 87]. Її формують затрати, безпосередньо пов'язані з придбанням (отриманням) векселя, які здійснюються до відображення його в обліку.
Карзаєва Н.Н. і Колтакова М.І. до фактичних затрат на придбання векселів пропонують відносити витрати зі сплати відсотків по позикових коштах, що використовуються на придбання векселів [109, c. 26]. Але ми не можемо з цим погодитись, тому що використання цієї статті затрат при формуванні фактичної вартості векселя суперечить змісту векселя та вимогам національних стандартів.
За П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції", векселі за фактичною вартістю придбання оц
- Київ+380960830922