Розділ 2
Моделі Розвитку харчової промисловості в країнах Центральної та Східної Європи
2.1.Структурні зміни в харчовій промисловості постсоціалістичних країн (90-ті
рр. ХХ ст. – поч. ХХІ ст.)
Системна трансформація країн Центральної та Східної Європи, що розпочалася
протягом останніх чотирнадцяти років передбачала значні зрушення у соціальній
та економічній сфері, які призвели до суттєвих змін у галузевій структурі
виробництва у т.ч. у харчовій промисловості. При цьому слід зауважити, що
трансформація останньої проходила більш швидкими темпами ніж, приміром,
машинобудування хоча і дистанціювання окремих підгалузей продовольчого
комплексу одне від одного з темпами нарощування виробництва, залучення ПІІ та
диверсифікації експорту було досить значним. Значною мірою це пояснювалося
різними підходами до реформування національної економіки, а відтак і різними
інструментами та механізмами системних змін.
Традиційними моделями переходу до ринку в країнах цього мегарегіону вважаються
дві: градуалістська, яка була застосована в Угорщині, Чехії та Словаччині та
“шокової терапії”, що була притаманна Польщі. Решта постсоціалістичних держав
відкрито не заявляли про імплементацію якоїсь однієї моделі, а відтак їх
трансформаційні системи нерідко ідентифікують як змішані, чи ототожнюють з
назвами регіональних центрів рефомрування (“балтійська”, “російська”,
“балканська”, “словенська” тощо). Подальша їх диференціація швидше за все
призведе до непотрібного дроблення, в основі якого буде все одно залишатися
розмаїття країнових моделей, які мали відповідну національну специфіку
здійснення економічних реформ, а також численні інтерпретації їх наслідків.
Саме останні, на наш погляд, є свідченням тих позитивних та негативних змін, що
сталися в країнах ЦСЄ упродовж терміну, що розглядається.
Процес трансформації економік постсоціалістичних країн був новим не тільки для
урядів держав Центральної та Східної Європи, а й для експертів з багатьох
міжнародних організацій, які нерідко, даючи рекомендації державним установам та
не знаючи національної специфіки виробництва робили ті ж самі помилки, що й
чиновники з керівних структур. Прикладів таких рекомендацій існує достатньо.
Обов’язкова повна плата за житло та комунальні послуги обернулася масовою
кризою неплатежів, вихід з якої ще й зараз бентежить як окремих громадян, так і
місцеві органи влади. Застосування монетарних моделей регулювання економіки, що
були використанні країнами ЦСЄ у середині 90-х років викликали не тільки шок у
місцевого населення та низьку його платоспроможність, а й стрімкий занепад
виробництва, що у цілому вдалося подолати до початку ХХІ ст. Разом з тим,
наявність різних трансформаційних моделей у постсоціалістичних країнах мала у
своїй основі низку заходів спільних для перехідної економіки взагалі та держав
ЦСЄ зокрема. На думку багатьох західних аналітиків загальний план переходу до
ринку мав складатися з чотирьох блоків економічних реформ:
Макроекономічна стабілізація та контроль, передбачали проведення
стабілізаційних програм, що базувалися на жорсткій податковій та кредитній
політиці, вилученні зайвої грошової маси, перегляд показників витрат з метою
регулювання зовнішніх розрахунків.
Реформа цін та ринку мала на меті лібералізацію внутрішніх цін та зовнішньої
торгівлі, житлового фонду, вільної структури заробітної плати, реформу
банківської системи, лібералізацію ринку робочої сили, реформування
банківського сектору, фінансових ринків та процентних ставок.
Розвиток приватного сектору, приватизація, реформа виробничої структури
включали в себе спрощення схеми відкриття та закриття підприємств та управління
ними, оформлення права приватної власності та чіткого розподілу права власності
на землю, промисловий капітал, житловий фонд та реальну нерухомість, галузеву
та виробничу реформу, а також ліквідацію монополій.
Перегляд ролі держави передбачав законодавчу реформу, яка вимагала розробки
нового конституційного, майнового, контрактного, банківського та конкурентного
законодавства, реформу законодавчих інституцій та діяльності природних
монополій. Формування нової інформаційної системи обліку та аудиту,
інструментів та механізмів непрямого управління економікою (через податкову
систему та відомства аудиту, контролю за бюджетом, кредитно-грошового
регулювання тощо). Значних змін мала зазнати також соціальна сфера, зокрема
страхування від безробіття, пенсійне забезпечення та соціальні послуги (охорона
здоров’я, освіта тощо).
Перші спроби реалізації всього пакету програм переходу, в країнах ЦСЄ мали
різні напрямки, а відтак і різні результати. Відомий польський економіст
Г.Колодко [41] називає початок реформ 90-х років “системним вакуумом” чи
“гелбрайтовським соціалізмом”, коли ситуація оцінювалася таким чином “ані
плану, ані ринку”. З цього випливало, що “польська” модель переходу до ринку та
основні ідеї, які були закладені в неї Л.Бальцеровичем, що сповідував
монетаристські підходи, були єдиним реальним варіантом для цієї країни.
Натомість, ідеї патерналізму, що були імплементовані в основу “держави
благополуччя” в Угорщині чітко ідентифікувалися з етапністю, яку творець
угорського градуалізму Я.Корнаї називає “гуляшним посткомунізмом” [43, с. 33],
маючи на увазі наявність високої питомої ваги державного бюджету у забезпеченні
порівняно високих соціальних стандартів. Саме ці реформи швидкі як у Польщі, чи
повільні як в Угорщині, що були реалізовані в Центральній та Східній Європі на
початку 90-х років суттєво дистанціювали постсоціалістичні країни. Англійський
дослідник М.Сокол (Martin Sokol) вважає, що
- Київ+380960830922