„Інтеграція України до світової економічної системи через діяльність морських портів”

Розділ 2
АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ МОРСЬКИХ ПОРТІВ У КОНТЕКСТІ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО СВІТОВОЇ
ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
2.1. Визначення зовнішньоторговельних пріоритетів України на сучасному етапі
розвитку світового господарства
Необхідність інтеграції України до світової економічної системи зумовлена тим,
що жодна з цивілізованих країн світу не може стояти осторонь глобальних
процесів, які охоплюють і характеризують напрями та перспективи розвитку
міжнародної економіки, людського суспільства в цілому. Ідеться, насамперед, про
об’єктивний розвиток національних продуктивних сил та виробничих відносин, які
все більше інтернаціоналізуються у світовому масштабі. Тому налагодження
зовнішньоекономічних відносин з країнами світового співтовариства виступає
одним із головних факторів її економічного розвитку.
Роль транспортних підприємств і, зокрема, портів у забезпеченні безперервності
відтворюючих процесів в економіці держави, з використанням елементів топології,
можна зобразити схематично (рис. 2.1).
Аналіз різних точок зору на визначення поняття морського торговельного порту
свідчить, що найбільш адекватною сучасному стану економічного розвитку
економіки України, її морського транспорту і портового господарства є його
характеристика як транспортно-виробничої системи, що включає підприємства і
організації різних форм власності, яка функціонує на певній ділянці морського
узбережжя і межуючій з нею акваторії. Ця система забезпечує реалізацію
комплексу адміністративних і комерційних функцій, які пов’язані з переміщенням
товарів зовнішньої та внутрішньої торгівлі з сухопутних видів транспорту на
морський і у зворотному напрямі, обслуговуванням пасажирів, морських суден та
інших транспортних засобів, забезпеченням безпеки держави, включаючи безпеку
морського торгового мореплавства [148].
A, B – виробники продукції;
C – споживачі продукції;
D – транспортна інфраструктура окремої держави, інтегрована у міжнародну
систему;
E – внутрішній ринок окремої держави;
F – світова спільнота;
G, H, I – держави-партнери;
J – міжнародна транспортна система.
Рис. 2.1. Концептуальна модель забезпечення безперервності відтворюючих
процесів в економіці транспортними підприємствами
Щоб вирішити питання про оптимальне включення економіки України до системи
міжнародної економіки, необхідна наявність та можливості для раціонального
використання як традиційних, так і нових передумов розвитку цього процесу.
Особливо важливого значення у зв’язку з цим набуває створення ефективного
національного механізму реалізації світогосподарських зв’язків. Інтегрування у
світове господарство відіграє вирішальну роль у спробах України вийти з
економічної кризи та посісти гідне місце, яке відповідало б її природному та
людському потенціалу в системі міжнародної економіки.
Показовим є зростання інтересу до співробітництва та подальшого зближення з
Євросоюзом. Розглянемо деякі з економічних та політичних чинників інтеграції
України в Європейський Союз.
1. На початок 2003 p., тобто до розширення ЄС, яке має відбутися найближчим
часом за рахунок приєднання низки держав, на країни ЄС припадало понад 41 %
світового товарообігу та 42% обігу послуг. ЄС — один з найбільших у світі
сталих ринків (який вже сьогодні є ринком збуту частини української продукції і
дже­релом задоволення потреб України у найрізноманітніших спожив­чих та
інвестиційних товарах). Після розширення ЄС його економічний потенціал істотно
зросте. Проте основні товарні потоки ЄС будуть концентруватися, як і до
розширення, насамперед у його межах. Євросоюз має один з найвищих рівнів
внутрішньорегіональної торгівлі — його ринок поглинає нині 63% зовнішнього
товарообміну країн-членів.
2. Розвиток співробітництва з Євросоюзом значною мірою обумовлює рівень
використання транзитного потенціалу України. Євросоюз зацікавлений у
використанні не лише нафто- та газотранспортної системи України, а й усіх інших
складових її транспортної інфраструктури. Територією України проходить чотири з
десяти міжнародних транспортних коридорів (МТК) загальноє­вропейської мережі,
яка визначена у затверджених міністрами транспорту 23 країн Європи у 1994 р.
«Спільних головних напрямах створення транс’європейської мережі».
Територією України проходять такі маршрути:
• МТК № 3: Берлін/Дрезден — Катовіце — Львів — Київ;
• МТК № 5: Венеція — Трієст/Копер — Любляна — Буда­пешт —Чоп—Львів з
відгалуженням (5в): Братислава — Зіліна — Ужгород;
• МТК № 7: Річка Дунай;
• МТК № 9: Хельсінкі — Санкт-Петербург — Москва/Псков — Вітебськ — Київ —
Любашівка — Кишинів — Бухарест — Димитровград з відгалуженням (9а): Одеса —
Любашівка та (9в): Калінінград/Клайпеда — Каунас — Вільнюс — Мінськ — Київ.
Крім цих МТК територією України проходять два з п’яти євразійських транспортних
коридорів — ТРАСЕКА (через Чорне море — Кавказ — Каспійське море — Центральну
Азію) та Північ— Південь (Північна Європа — Центральна Азія /Кавказ — Перська
затока). Транзитний потенціал цих коридорів величезний: щорічна вартість фрахту
транспортних засобів на маршруті Європа — Південно-Східна Азія становить, за
різними оцінками, 40-50 млрд. дол., а за маршрутом ТРАСЕКА через Україну може
перевозитися кожного р. до 16-23 млн. т вантажів.
Україна займає велику територію на південному сході Європи, має вихід до
Азовського та Чорного морів, знаходиться на перетині торговельних шляхів: з
півночі Європи на південь на азіатський і африканський континенти, в арабський
світ, а також з заходу із країн Європейського співтовариства на схід в країни
Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Див. додаток Д).
Наша держава у складі СНД посідає друге місце після Росії за кількіст